Хоча особисто для мене нічого сенсаційного не сталось і я спробую пояснити чому.
До матчу на Сан Сіро вже почало навіть здаватись, що черговий малобюджетний проект Венгера знову, немовби помахом чарівної палички таки спроможеться створити чергове єврокубкове чудо, здобувши результат при мінімальних ресурсах. Про це говорили всі, дехто з англійських журналістів навіть порівняв стан справ у нинішнього Арсеналу з Ліверпулем Бенітеса сезону 04-05.. останнього наразі трофейного сезону для червоних. Й ніби все правильно й ніби підстави дійсно були, після осінньої кризи, ближче до грудня Арсенал поступово почав стабільно набирати очки в Чемпіонаті, у Лізі ж взагалі проблем в групі так і не виникло, і Олімпік і Борусія були декласовані абсолютно по грі.
І перед Міланом настрої були відповідні - ми їдемо перемагати - це було в голові перед грою ледь не в усіх футболістів та тренерів Арсеналу. У Мілані ж лиш скромно промовчувались. Аллегрі хвалив Венгера за видатні результати і бажав успіхів на полі в завтрашньому матчі..
Россо-нері грали розкішно, вишукано, навіть з моментом якогось пафосу якого ніколи небуло у команди Анчелотті проте який досить недавно з'явився у Аллегрі, безумовно не в останню чергу завдяки плеяді супер яскравих особистостей, якими поповнився Мілан цим літом і яких (мабуть окрім Кака) так не вистачало "папі" Карло в останніх його сезонах. Зміну поколінь довелось робити вже наступникам, у Леонардо все закінчилось Тотнемом, ну а Аллегрі схоже таки все це вдалось провернути, при чому як?) Реставрація пройшла дійсно по-італійськи. Вчора на полі все функціонувало просто неперевершено, особливо на флангах.. Центр поля вже звично, якісно та чітко зробив свою роботу а про лінію нападу і взагалі, епітетів можна підбирати безкінечно, та власне що говорити коли ви самі все те бачили..
Тому тут аплодисменти.
І все ж, думаю цілком зрозуміло що при всіх цих авансах та дострокових регаліях розлаблятись ніяк не можна. Тут кЕпую. Й справа зовсім не у формальному матчі-відповіді на Емірайтсі. Справжні випробування ще попереду. Реальні можливості Мілану, в повній мірі можна буде оцінити Тільки на міжгалактичному рівні - в битвах з Реалом та Барсою, тут думаю зі мною погодяться всі.. І тому нам залишається лиш схрестити пальці за те, щоб ці матчі відбулись як мінімум в півфіналі.
Що ж до Арсеналу, то тут все набагато похмуріше і трагічніше. Звісно можна довго сипати фактами і займатись проведенням історичних паралелей. Та все ж, при всьому тому шо ми зараз маємо - розгром на Сан Сіро по суті завершує епоху "того самого" Арсеналу Венгера. Незнаю, мабуть то прозвучить з долею пафосу та все ж, з ранку четверга в Європі стало на один великий клуб меньше. Принаймні для мене.
Індульгенції у вигляді сезонних епідемій травм, появи багатообіцяючих молодих талантів, спалахи неймовірних результатів в Європі (взяти хоча б минулорічну перемогу над Барсою на Емірайтсі), один безтрофейний рік за іншим безтрофейним роком, налаштовували всіх на оптимістичний лад, маскуючи по суті справжній стан речей.. А насправді ж з Арсеналу по краплинках витікали справжні зірки, старі чемпіони (єдині хто при Венгері знав смак трофеїв і те як їх добувати), без яких в нормальному клубі наївно навіть і думати про здобуття яких би то небуло серйозних результатів.
Звісно і сьогодні можна завести стару пластинку. Але невже ви думаєте, що Мертезакер напомилявся б значно менше Джуру чи Косьєльни? Чи ви всерйоз готові уявити Жервіньйо, що не відійшов ще як слід від Кубка Африки, людиною, яка б наодинці поставила на коліна оборону Мілану?
Звісно і сьогодні можна завести стару пластинку. Але невже ви думаєте, що Мертезакер напомилявся б значно менше Джуру чи Косьєльни? Чи ви всерйоз готові уявити Жервіньйо, що не відійшов ще як слід від Кубка Африки, людиною, яка б наодинці поставила на коліна оборону Мілану?
Тому, слід напевно всетаки зупинитись, оглянутись і визнати, що в середу основному на данний момент складу Мілану програв основний на данний момент Арсенал. Арсенал у якого з майже неминучою втратою Ван Персі, не залишиться по суті нічого суперклубового - ні справжніх зірок, ні можливо навіть місця в Лізі Чемпіонів.
"Надовгий" виліт Арсеналу з головного єврокубку - поки ще лякаюча перспектива. Однак при наростаючій тактичній глухоті Арсена Венгера (згадати хоча б рокову заміну Чемберлена на Аршавіна в матчі з МЮ) до реальності цієї перспективи вже зовсім недалеко.
А як же все добре починалось.. Француз йшов на матч з Міланом ледь не фаворитом. За нього була і статистика (3 останніх лігочемпіонівських сезони "червоно-чорні" незмінно програвали на стадії 1/8 фіналу командам з АПЛ), і вражаюча навіть по арсенальським міркам чисельність травмованих у господарів, і практично розжований Zonal Marking рецепт перемоги над італійцями. Тим не менш Венгер як на зло, повінстю скомкав гру на флангах, випустивши наліво Росіцкі замість Чемберлена, а в другому таймі остаточно нівелювавши перевагу в швидкості заміною хай і безтолкового Уолкота на "толкового" повільного Анрі. Ну а вже після виходу на поле Джуру - все остаточно стало на свої місця, шансів у Арсеналу небуло.
Мілан же після перерви вдоста набавився в і навколо арсенальської штрафної, нереалізувавши при цьому ще 2-3 90%-ві моменти.. виключно через любов до прекрасного і цілком оправданій вальяжності. Серед канонірів продовжував боротись тільки капітан, однак дійсно достойних партнерів він схоже дочекається лиш в Мадриді.
Фінальний свисток застав господарів в атаці, і цим завершив муки Арсеналу на Сан Сіро й цілком вірогідно що і в цьому єврокубковому сезоні загалом. Арсенал звісно нікуди не подінеться - зіграє матч-відповідь, продовжить сезон в АПЛ, рано чи пізно проміняє Ван Персі на різних Ремі, Жиру і Лоіків, завоює путівку в ЛЧ. Але це вже буде зовсім інший Арсенал, зовсім інша історія.
