Mi manera de ver las futbol

Перші шпальти іспанських газет після El Clasico.

2011-12-11T21:49:00.000+02:00

З Мадриду в небеса

Герої ! Четверта перемога "Пеп-Тім" на Бернабеу

Чемпіонський удар

Мало Мадриду і багато Барси

Перемагає сильніший

Барса Гвардіоли продовжує залишатись на престолі

Реваншу доведеться почекати

Барса опустила Мадрид у них же вдома

Ще один ляпас

Авторитетний удар

Нове фіаско Моуріньйо в матчі проти Барси

Ще більше емоцій в Ла Лізі

І знову Барса побила Мадрид

Барса хазяйнує на Бернабеу

Барса показує свій рівень і Ліга оживає

Барса штурмує Бернабеу

Авторитетна перемога Барси над Мадридом на Бернабеу

Черговий удар Барси по амбіціях на Бернабеу

Ну і на закуску, найбільш точно підмічене спостереження журналістів з El periodico Mediterraneo: В житті нічого незмінюється

Una vez más veinticinco.

2011-12-07T23:41:00.000+02:00

Чи може розгром твоєї команди викликати якісь відчуття, окрім негативних? Навряд, тим більш зараз, вже майже через добу, перебираючи все в думках, вираховуючи можливі варіанти, читаючи коротку, але достатньо хорошу і добротну статтю Івана Калашнікова в його блозі, і просто втикаючи перед екраном монітора з новинами football.ua після чергового робочого дня. Так, навряд..
Безумовно, і перед грою я особливих надій на якийсь успіх левантійців там на Стемфорді непокладав, ситуація просто вимагала результату від Боаша, тим більш Челсі потроху форму то набирає, тут щей настрій припіднятий після перемоги над Ньюкаслом. Все то є зрозумілим, але вчора було просто нестерпно бачити всі ці безплідні спроби обводок, прострілів, навісів і ударів, цих помилок оборони навіть при всіх тих передматчевих моментах. Все нестерпно, все настільки нестерпно що на кінцівку я все ж перемкнувся на муки португальців проти Зеніту, за що позитивного настрою знову ж таки не додав собі.. Ну то справа минула, мазахізмом я ніколи не захоплювався. Буду неоригінальним, але скажу що іншого результату бути не могло і Челсі of course явно класніше і глибше за лавкою запасних, тут сперечатись безтолку. У Валенсії ж дай бог набереться по два більш менш пристойних гравців на позицію, з врахуванням травм. Та й то деяких мені і не тільки, дуже б не хотілося бачити на полі, особливо проти Челсі, особливо в матчах такої турнірної ваги.
Що ж по матчу, то в обороні налажав Руїс, страшно подумати, що б там натворили Деальберт або Кошта.. Зліва був той самий фланг АнтиБарселони, але користі від нього було як з козла молока. А ось на Баррагана було поглянути приємно. Перший раз побачив його в справі, і він начеб як не розчарував. Вринципі й не фєєрив, тупо бігав і вішав, але упевненість була, що в такому матчі вже немало. Не знаю вже куплять там Ван Дер Віля чи ні, але поки, Емері саме Антоніо награє як основного. Із зрозумілих причин, здивуюся якщо зимою Мігел не відправиться куди подалі.. а з покупкою Грегорі туди ж дорога і Сальтору. Альбельда без коментарів, хоч загальної картини не зіпсував. Хоча куди вже там було її псувати.. Тіно запам'ятався в першу чергу якимись тупими кутовими, ну і безумовно (в черговий раз) тим що він всетаки не Евер. Ну не Евер і все тут.. Не може він носиться на всі боки по полю, віддавати передачі, відбирати м'яч і бити на калітку, творити гру врешті решт. Просто не може. Може пробити непогано, перевести мяч на інший фланг, по дрібниці ще що-небудь, а душити суперника в центрі ну ніяк. Жонас був як завжди плюшевий всю гру, і цього разу не сподобився навіть на хоч якийсь кавалок корисних дій, хоча й був інколи близький до того. Хібащо Фегулі радує. Видно, що парубкові ще рости, добирати упевненості і стабільності, але він різкий і корисний, наступного року вже думаю можна чекати від нього чогось більшого.

(фото з Football.ua)

Розчарований відсутністю в основі Пабло, щось Емері рідко йому останнім часом довіряє. Сподіваюся, це не пов'язано з його формою, як на мене, при всіх його мінусах та за відсутності Банеги, всетаки він кращий півзахисник Валенсії наразі. Пьятті ми так і не побачили, але його інтеграція в команду якось підзатянулась, вам не здається? Якось поглянувши на його статистику, я виявив що за майже півроку в команді, єдина його корисна дія - гольовий пас в грі з Гранадою.. Якщо хто не пам'ятає - єдиний гол в тій грі був забитий фіг знає з якої відстані Каналесом. Висновки робіть самі. Парехо також розчаровує.. Думаю, можна його продати і купити кого-небудь цікавішого. Варіантів йому в Ла Лізі маса.
Аріс в атаці безальтернативний. Тим більш в Адуріца була майже вся гра з Еспаньйолом щоб переконати нас в протилежному, але.... не вдалося. А "Солдат", що вийшов на заміну, ефектно перекреслив всі його старання, та підсумував так би мовити всі старання команди загалом..

Не знаю чому, але я засмучений. Начеб не сталося нічого екстраординарного, і все було гідно, але... Просто є відчуття, що ця команда здатна на більше. Точніше заслуговує більшого, від неї цього завжди чекаєш..

Батарея на ноуті потроху сідає, разом з нею випаровуються й думки. До кінця року залишилося всього нічого, і треба пройти цю дорогу гідно. До Барселони як і раніше рукою подати, і знизу ніхто не підпирає, потрібно всього лише вийти в двох матчах що залишилися і зіграти в свою силу, тому як рівних в Іспанії, в цій ваговій категорії, команді Емері наразі я небачу..

Португальські гірки

2011-11-14T14:17:00.000+02:00

Ну щож, Ліга Сагреш стартувала ось вже як 10 турів назад. Поступово, чемпіонат вирівнюється, команди набирають своїх звичних оборотів.. Ми ж спробуємо оцінити все те в ракурсі її окремих, найбільш яскравих представників..

Порту

Почнем з самого початку мабуть..
Моментами складається відчуття, що трансферна кампанія Порту мяко кажучи дещо провалилася, і справа тут не тільки в Боаші (як зазвичай більшість це звикла вже пояснювати): на місце проданого Фалькао нікого купити не встигли, (про те як з його обовязками справляється Варела можна говорити окремо і багато) зате Фусіле і Альваро Перейра в команді залишилися, спровокувавши тим самим надлишок крайніх захисників (хіба можливо останні чутки про Родрігеса та Панатінаікос втіляться в життя, і це зарадить цимось ситуації). У результаті в основі чомусь грає Сапунару (ось вже кого точно можна було відправити аби куди подалі), а в ролі основного центрфорварда, замість обіцяних великих покупок на виручені від Радамеля гроші, ми бачимо Клебера - чіпкого, старанного, але чомусь постійно випадаючого з гри (можливо, через нестачу класу) форварда, ще при Жезуалдо списаного за профнепридатність. Ось так, коротко, про результат реформ Віктора Перейри.. А це ще тільки осінь.. Втім, якщо більш глибоко все знову проаналізувати, нічого страшного, по суті, не відбувається - звісно, такий Порту, мало що може зробити з Барселоною, але поки в команді є Халк, що забиває штрафні, заробляє пенальті, подає кутові що закінчуються взяттями воріт - особливих перепон аби виграти черговий чемпіонат бути неповинно.

Є проблеми з молоддю, великі проблеми.. Хоча й хочеться поглянути вже на ті юні таланти, дуже хочеться. Але нажаль - Даніло доїде до Португалії лише до зими, а інших замучив юніорський ЧМ: Ітурбе і Родрігес просто втомилися, а Алекс Сандро примудрився травмуватися через 13 хвилин в першому ж своєму матчі за збірну. Бельгійця Дефура, що проміняв московський Локо на Порту, думаю, теж можна буде побачити ще зовсім нескоро. Поки якось так..

Спортінг

Команди взагалі-то і не існує. Ні, вона впринципі є, але саме до її "командності" питань дуже багато. "Політика мітли і чека", проголошена новим президентом Годінью Лопесом, не дала негайних результатів - аморфність Спортінга витримана в кращих традиціях чемпіонату України, напевно закономірно, що кращий гравець команди - ніяк нестаріючий Марат Ізмайлов, а не плеяда у вигляді - Хефрена, Божинова, Схаарса, Капеля ітд.. Тренерська робота Домінгуша поки видна лише в тому, що він вже почав звинувачувати гравців в недостатній віддачі - при цьому чим таким він займався всю предсезонку, що з 15 нових талантів в останньому матчі на полі вийшли лише двоє, взагалі не ясно. Наприклад, опорник Фабіо Рінаудо, один з кращих в перших матчах серпня, чомусь і зовсім не зіграв з Марітіму - можливо, це одна з причин трьох пропущених голів. Він виходить в матчі з Фейренсе - і ось, інша картина.. Та з іншого боку Пасьєнсу можна зрозуміти - травми Елдера та Карільйо, Поштіга і особливий улюбленець уболівальників Яннік Джало - продані до Сарагоси (де, схоже, відмивають португальські гроші) і Ніцци відповідно (в разі Джало документи прийшли настільки пізно, що зараз ФІФА розбирається, чи можна вважати трансфер легітимним), ніяк не додають можливостей для так потрібних ротацій складу..

Терміново склеювати півзахист було покликано 16-ту покупку літа, і найдорожчу в історії Спортінга (8,8 млн. євро): неформатно маленького, але супертехнічного Бразильського півзахисника Еліаса, що виявився не потрібним іншому оновлюючомуся під керівництвом Мансано екс-грандові - Атлетіко. Поглянемо, що з цього вийде, в принципі, швидкість і мізки у нинішнього півзахисту є, як бони будуть вести себе далі, тільки час покаже..

Бенфіка

Стартували Орли фантастично.
Матчі відбору Ліги Чемпіонів з Твенте закінчилися чистою, красивою і переконливою перемогою. Ко Адріансе, тренер голландців, визнав це з обеззброючою щирістю: "Виграла більш гідна команда. Вони можуть грати в більш комбінаційний футбол на вищих швидкостях, ніж ми. Лісабонці – відмінна команда з прекрасним голкіпером, солідним захистом, креативною середньою лінією і чудовим нападаючим в особі Оскара Кардосо. Те, що саме вони, а не ми, вийшли в груповий раунд Ліги чемпіонів - справедливо". Не погодитися з К.О. важко: дійсно, на відміну від двох інших грандів, Бенфіка більш-менш розуміє, що робити зі своєю дюжиною придбань – Вітцель, Ноліто (сподіваюся, селекціонерові виписали за нього премію) і Бруно Сезар вже грають так, ніби давно в команді, Гарай і Капдевіла, як мінімум, стали виходити в основі. Ось тільки погляньте як Бруну Сезар освоївся в новому колективі :

Звісно в Орлів ще не все так як би того Жезушу хотілось, проблем вистачає. Але поки все більш менш стабільно. 2 місце (скажемо відверто, невдача в матчі з Брагою), так вже звичне для Бенфіки останніх років, при такій грі й таких розкладах, цілком можливо і нестане фінішним..

Брага

Гра канонірів, після Пасьєнси, немов би скинула якісь невидимі кайдани, що тримали її у суворому, консервативному та суто оборонному дусі. Така команда подобається. Немаючи особливої варіативності складу, Леандро Жардіму всетаки вдається тримати команду на плаву, всупереч всім критичним прогнозам журналістів перед початком сезону. Та основну заслугу всім тим поки що не таким істотним успіхам Браги, думаю варто віддати всетаки тому минулорічному складу, який майже не зазнав літніх перетурбацій. І Ліма, і Алан і Уго Віана все такі ж майстерні, креативні і забивні..

Про якісь серйозні перспективи думаю ще поки рано говорити. Але якщо на весну всетаки вдасться втримати вже завойовані позиції, думаю в ТОП5 команда повинна фінішувати.

Віторія Гимараеш

Єврокубкове похмілля після суворого покарання від Атлетіко, крах, і жах , мабуть лише диво тримає колектив Маседо на 10 стрічці (Пасуш Ферейру вже навчились громити всі). Кращий форвард Едгар, що старанно готувався до трансферу, у результаті залишився в команді в абсолютно розібраному вигляді. Технічна і часом розумна гра півзахисту Гімараеша повністю компенсується в мінус розхитаною обороною і безглуздою грою форвардів. Визнавши свої помилки, Мануел Машаду неділю тому подав у відставку, як себе проявить Руй Віторо поки питання..

Бейра-мар

На сайті Бейра-Мара таблиця складається всього з шести турнірних пунктів немов ще раз підтверджуючи, що в Португалії є три перші місця, двоє на виліт і гігантська м'ясорубка посередині. Зараз клуб з Авейру на десятому місці з десятьма очками, встигнувши зіграти 0:0 з Марітіму , Спортінгом і переконливо знищивши Гімараеш 3:0 на його власному полі. Очевидних пояснень такого старту немає - нічим, окрім стійкого, хоча і скромного фінансування, Бейра-мар серед всіх інших клубів не виділяється. Самовіддана оборона, що грає на нуль, більш-менш та ж, що і рік назад, нова особа - лише куплений в Трофенсе вкрай маловідомий (ніхто не знає, що він робив до 23 років) опорник Нілдо, кращий на даний момент судячи з бурхливих овацій в його сторону на різних португальських форумах.

Залишається переконання, що вся справа в 39-річному тренерові Рує Бенту, колишньому захиснику збірної і чемпіонської Боавішти, до цього два роки очолював юнацьку збірну..

Марітіму

Марітіму немов би і не помітив продажу двох своїх лідерів минулого сезону в Порту і грає дуже переконливо навіть без особливих придбань. Віддані раніше по орендах - вінгери Самі і Олбердам, взагалі феєрять.. Всетаки в цьому випадку, ось ця португальська система з десятком гравців в орендах таки спрацьовує своєрідною подушкою безпеки.

Glory Glory Man United !!

2011-08-28T20:26:00.000+03:00

Не можу не виразити свого захоплення Манчестер Юнайтед..

Ті хто дивився матчі з Тоттнемом та Арсеналом мене мають зрозуміти - просто фантастика ! Ніяк інакше !

Супер Машина Сера Алекса знову без розкачки шалено стартує в новому сезоні АПЛ, в блискучому, просто надвидовищному, притаманному тільки їй стилі, широким розмахом вже в третьому турі роблячи солідну заявку на чергові титули.

Послідовність, витримка, стабільність, характер - все це вже давно стало незмінними атрибутами гри манчестера під орудую Великого Фергі, який протягом своєї роботи схоже всетаки збудував ту супер команду, з духом чемпіонів, постійним голодом до перемог, силою та величезним потенціалом, яку він пообіцяв Серу Боббі Чарльтону..

Методична геніальність..

На полі не те що жодного лишнього гравця, жодної невдалої заміни, все, всі хто виходять на поле в стартовому складі в "таком порядке")) шо навіть слів невичтачає описати всю ту блискуче організовану структуру..
Просто супер-мудра робота з молоддю.. З такими Клеверлі, Велбеком, Янгом, Смоллінгом, Джонсом, а до них згодом і Валенсією, Гібсоном, Македою.. Можна, ба навіть потрібно боротись за все і проти всіх..

Все в кращих традиціях англійського духу. Еталон справжньої британської могутності.

МЮ 8-2 Арсенал

А ось Арсенал валиться просто на очах.. В перших трьох турах, каноніри взяли лиш один пункт (якого могло б і взагалі небути, буть трохи по вдалішою команда Пардью).

Поразка від Ліверпуля 0-2, і ось, вже Манчестер Юнайтед зі свого поля виносить вперед ногами, всі амбіції та притензії канонірів на цей сезон.

Бог мій ! Якуж гру видали дияволи !
Це не передати текстом, голосом, це просто треба було бачити своїми очима ! Спочатку феноменальний супер талант Велбек, потім король Олд Траффорд Руні, далі шикарні від Янга.. ще хтось забивав, вже не памятаю.. Арсенал був втоптаний, роздертий, розтертий по газону.. Незнаю як ще описати все те..

Схоже, пора б вже Венгеру йти.. Більше він дати цьому колективу незможе.

Нікчемна гра..

І хто тепер правий ? Критики - які рік за роком, писали, наголошували, та просто прямо заявляли про те що всетаки система Венгера дала збій, і вже достатньо давно.. ?
Чи Венгер - який рік за роком немов затикаючи собі вуха, очі, не бажав бачити і чути ніякої критики в адресу свого курсу "Арсенал U-23"..?

Думаю МЮ сьогодні дав вичерпну відповідь на ці питання..

З неймовірними боями пройдений Удінезе, потім просто фарт допоміг уникнути поразки на Сейнт Джеймс Парк, провал, точніше ганьба на Емірайтс від Лівера, і ось вже просто нокдаун від Дияволів, якщо не нокаут..

Гіршого старту годі й було чекати..

Небачу, за допомогою чого, Венгер має боротись за зону ЛЧ на наступний сезон.. МЮ, Челсі а з ними МанСіті, Лівер та Тоттнем - просто задушать цих малюків Венгера..

Чи ви так не вважаєте?

Короче кажучи, прогнози дуже негативні - повний провал на трансферному ринку цим літом та вже перші офіційні матчі яскраво показують повну деградацію тренерського штабу канонірів..

Мсьє Арсену пора йти..

Бразильські таракани..

2011-08-19T12:42:00.000+03:00

Давно вже назрівав цей монолог.. Але ще якось то все.. Короче вагався, а може Копу виграють? А може заграє команда все таки ?

Але на жаль, ні Копа Америка, ні товариські матчі вже після неї, вище сказаного не підтвердили..

Думаю більшість, яка дивиться матчі збірної Бразилії, м'яко кажучи дивується. Ті кому глибоко паралельні селесао з її проблемами, запитують - А де ж Роналдіньйо? Трохи більш продвинуті - А де Даміао, Ернанес, Халк, Лукас ? Ті ж, хто постійно або періодично переглядають Бразильський футбол, розуміють, що чомусь, в збірній немає переважної більшості кращих гравців внутрішнього чемпіонату Бразилії..

Багато хто вже знає, що незрозумілі, досить спірні виклики гравців в збірну, носять відверто комерційний характер.. Бразильський агент, що недавно виступав в ефірі одного російського радіо(), навряд чи передбачав що його слова будуть зафіксовані.

А тепер давайте подумаємо логічно. Якщо збірну представляє одна людина, яка звязується з агентами гравців і запитує "що ми з цього матимемо", то чиї інтереси вона представляє? Інтереси тренера? Але стоп.. Ми всі пам'ятаємо як Люшембургу, будучи тренером селесао, ледве не сів у в'язницю, нібито намагаючись заробити на продажу гравця. Але вже як виявилось потім, насправді ж, він то якраз був проти комерційних втручань в справи національної збірної. Чиста корупційна підстава.. Щож тоді? Інтереси CBF в цілому? Як це може бути? Ті хто повинен залучати кращих, вимагають гроші з них для благих цілей? І якщо мало грошей, то це вже не кращі!!!!! Бо Бразильський футболіст має бути не лише кращим, але і найщедрішим?!!

Мда.. Дибілізм..

Таааак... Хто ж в нас залишився? А, ну хто ж ще - його величність Тейшейра.. Якщо комусь здається, що не може у всіх бідах бути винною одна людина, то цей хтось дуже неправий..

Він винен у всіх бідах Бразильського футболу.. Той кортель, який він створив, пора б уже давно розігнати.. вже набридло все це, всім..

U-20 World Cup. Brazil 3-0 Saudi Arabia

2011-08-12T16:57:00.000+03:00

Не дивлячись на рахунок, бразильцям перемога далася нелегко. Півтора тайми гра йшла рівна, причому, часом араби виглядали навіть солідніше. Вирішив все блискучий пас Фернандо на такого ж феноменального Енріки, який, вискочивши на воротаря, точно ткнув під штангу. Після цього стало трохи легше, азіати почали пропускати контратаки.. У двох з них Габріел Сілва і Дуду встановили остаточний рахунок.

У чвертьфіналі тепер грають Бразилія-Іспанія, Аргентина-Португалія, Мексика-Колумбія, Нігерія-Франція.

U-20 World Cup. Cameroon 1-1 (0-3) Mexico

2011-08-12T16:56:00.000+03:00

Чому уругвайці так безвільно злили Камеруну, я не розумію. Мексика не сильніша за Уругвай, але виглядала на порядок вище. Продомінувавши на полі весь матч, мексиканці, проте, першими пропустили, за 11 хвилин до кінця. Але через дві хвилини відігралися. У серії пенальті було видно, що цей футбольний елемент (як, втім, і всі інші) в Камеруні на тренуваннях не відпрацьовують. Африканці не забили жодного. Торрес не показав нічого, Пулідо був хороший в першому таймі.. Більше впринципі згадати нічого..

U-20 World Cup. Colombia 3-2 Costa Rica

2011-08-12T16:52:00.000+03:00

В злегка піжонському, розслабленому стилі, команда проатакувала весь перший тайм, впевнена, що гол обов'язково прийде. Прийшов він лише в другому таймі, після дивовижного пасу Ортеги (здається) на Луіса Мурєля, який в дотик забив свій четвертий гол на турнірі. Колумбія полегшено видихнула і... тут же пропустила аж два голи від досить таки непоганої Коста Ріки! Правда, один гол тут же відіграла - вирішальне слово сказав капітан, поки кращий захисник чемпіонату Педро Франко, підставивши голову. А вже в добавлений час суддя дав пенальті, який реалізував Хамес. Костаріканці рвали і метали, сипали образи на голову Хамеса, лізли на арбітра, але все даремно - пенальті був.. Фаворит крокує далі.

U-20 World Cup. Argentina 2-1 Egypt

2011-08-12T16:48:00.000+03:00

Веселий видався матч. Три реалізовані пенальті, з яких два - за знесеня кращого у складі аргентинців Мартіна Луке (обидва реалізував Ламела).

Яскрава гра пішла в другому таймі, коли Єгипет кинувся всіма силами вперед. У відповідь африканці отримали шикарні прориви Луке, Ітурбе і Адріана Мартінеса (я його спочатку не розглянув, але тепер бачу, ворони собі просто відмінного хугадорассо виховали). Справедливості заради скажемо, що результат справедливий - Аргентина вже розігралася, і Єгипет все-таки до такої Аргентини поки не доріс. Поглянемо, що там буде далі. Поки все цікаво..

U-20 World Cup. Fase de grupos

2011-08-06T20:48:00.002+03:00

Аргентина нарешті розігралася. І для цього варто було лиш поміняти Ламелу на Мартіна Луке, який став ключовою фігурою матчу. Спочатку гол з передачі Луке Чуки Феррейрі, потім хороший гол забив Лукас Віжафаньєс. А крапку поставив Есекьєль Чирільяно, кинувши ще одного голасо. Корейці грали непогано, але клас є клас.

Навіщось глянув Еквадор-Іспанія. Еквадор жахливий. Але Іспанія ще гірша. Уругвай - здався до бою.. Чи то команди втомилася, чи то злякалася здоровенних африканців. Виглядало все приречено, і вони немов чекали голу Камеруну. Ну і діждалися. Грали огидно - довгі закиди, нічого низом, жахлива обробка м'яча, жодних комбінацій, погані, неефективні, безідейні рішення. Ось це я мав на увазі, коли говорив, що перемога Табареса принесе шкоду(на форумі аргентінас). Молоді уругвайці грали в безглуздому стилі Суареса, тобто, все робили безладно і безсистемно. Краще б брали приклад з бездоганного футболу Сантьяго Сілви..

Щож, у чвертьфіналі нас чекають протистояння Бразилія-Мексика, Аргентина-Єгипет, Колумбія-Камерун. Останні команди мене не цікавлять..

U-20 World Cup. Argentina 0-0 England

2011-08-02T20:29:00.000+03:00

Аргентина знову показала, свою повну імпотенцію в пошуках слабких місць, підходів, до традиційно примітивної Англії. Ідей не було, Ламела, що грав з травмою, матч провалив. Луке вийшов в самому кінці, і з двома проходами став кращим гравцем матчу. Другим, у кого хоч щось виходило, був Дамян Мартінес. З тренером Пераццо все ясно - коли людина в середині другого тайму матчу, який треба вигравати із закритими очима, міняє єдиного форварда на опорника, це діагноз. Цій Аргентині тепер треба програвати хоч би для того, щоб Пераццо не доручили тренувати який-небудь клуб Аргентинської Прімери.

Англійці спробували грати в аргентинський футбол рівно одну хвилину (Макманаман), але тут же перетворились в самих себе, затягнувши в це болото і суперника, який не дуже-то і чинив опір. У англійців хороший воротар..

U-20 World Cup. Portugal 0-0 Uruguay

2011-08-01T15:44:00.000+03:00

...як кажуть в колумбії, се армо. Пішли численні удари по воротах здалеку, причому, позаздрили навіть дорослі. Кульмінацією став супербомбасо Дієго Поленти (Дженоа), капітана уругвайців і кращого гравця на полі, в перекладину. Португальці відповіли прекрасним ударом зі штрафного в штангу. У першому таймі домінував більше Уругвай. Після чого віддав ініціативу , як виявилося, більш витривалим піренейцям. Все-таки, португальці завжди традиційно сильні в юніорах. Яскравих зірок, окрім Поленти (шикарно ПОВІЛЬНОГО гравця, якщо ви розумієте, про що я) поки не видно. Але видно, що Тейшейрі і Мажаде треба розігратися. Десятка - Пабло Чепелліні (Кальярі) вийшов на заміну і показати не встиг нічого.

Вцілому, обидві команди показали досить зрілу та змістовну гру, щоправда з деякими ще недоліками, але зрештою, все це вже ближче до середини турніру має зникнути..

А на черзі у нас, битва між Аргентинськими та Англійськими юніорами, і вже в середу супер матч Колумбія - Іспанія..

Буде цікаво..

U-20 World Cup. Colombia 4-1 France

2011-08-01T15:19:00.000+03:00

Це було футбольне свято. Змужнілий Хамес Родрігес (подумати лише! Два роки тому в 18 років він виграв чемпіонат Аргентини, будучи при цьому однією з головних скрипок!) тут, вже в категорії U-20, сяє вже просто як справжній діамант. А які ж у нього ще й партнери! Майкл Ортега з мексиканського Атласу провів просто дивовижний матч. У першому таймі, окрім всього іншого, гармата в перекладину, в другому, суперлухосо гольовий пас п'ятою на Луіса Муріеля.. Сам же Луіс Муріель відзначився двома голами. Обидва пенальті міг забити і Хамес, але другий воротар відбив.

При цьому французи теж грали дуже здорово! Першими відкривши рахунок - Жиль Сюню лупанув лівою метрів з 30-ти, французи проте не змогли закріпити його таким.. Але гра була просто божевільна. Весь матч пройшов в атаках. На Копа Америка, не було нічого і близько схожого, про останній Мундіаль я взагалі мовчу. Збірну "Фалькао" збірна "Хамеса" розірвала б на шматки. Поки що це головний претендент на титул, а турнір ще на радість довгий, тому часу для насолоди буде достатньо.

Схоже, футбол чекає ефект баскетболу, коли істині любителі плюнули на комерціалізований НБА, і перейшли на студентський баскетбол..

Подібні вчорашньому, такі матчі не можуть не приносити справжнього естетичного задоволення.. Як же прекрасно коли інують такі турніри.

pouco sobre o passado

2011-07-31T00:11:00.000+03:00

Курітіба – Сан-Пауло

Марсело Олівейра в числі тих тренерів, які полюбляють мучити свої команди, не дивлячись на те, що Курітіба цілком граючий колектив. Mісце команди в зоні Лібертадорес, а не середині турнірної таблиці. Проте щоб щось змінити - потрібно щось і робити. Та неробиться нічого. На лавці: Чеко, що входив нещодавно в збірну туру і Жералдо, який міг би стати відкриттям сезону. У перерві Олівейра випустив латераля замість опорника і прибрав Ауреліо, другого крака з основи, після чого я почав перемотувати запис (матчі занадто пізно проходять, тому доводиться качати повтори). У результаті, одного Рафіньї майже вистачило, щоб відіграти 4 м'ячі за тайм в одного з лідерів що грав в більшості! А що було б якби він випустив відразу чотирьох своїх краків?

Атлетіко Мінейро – Васко

Васко дав відпочинок лідерам: Феліпе і Жуніньйо, але господарям не допомогло ні це, ні навіть прекрасний Каю (з торішнього Аваї, не плутати з ботафоговським Каю). Карвальйо поки виглядає слабшим за себе торішнього, пара форвардів Алвіс-Жонатас Обіна нікуди не годиться, хоча враховуючи що в Мінейро найбільші борги в Бразилії, присутність на полі другого ще якось можна пояснити. У першому таймі Атлетіко виглядав потужніше, але пропустив не обов'язковий гол: після подачі з флангу забив Дієго Соуза. Відігралися гало в кінці сорокапятихвилинки: починалася атака з вертикальної передачі Каю, що відійшов назад, а забив Алвіс, після красивої скидки зовнішньою стороною стопи Карвальйо, що стояв спиною до воріт. Другий тайм пройшов в хаотичній боротьбі. Жованні відбив пенальті Александро, після чого господарі трохи ожили, але узяти три очки Атлетіко заважала незіграність. Берола і Мансіні повинні грати в основі. На останніх хвилинах господарів засудили, давши ще один пенальті за фол перед штрафною, який і реалізував Дієго Соуза. Халявна вікторія Васко.

Бразилія – Єгипет

Перший тайм бразильці провели добре, в другому було більше характерного для молодіжки сумбуру. З Коутіньйо, Неймаром і Лукасом перемога в чемпіонаті була б гарантована, а так може бути всяке. Оскар, як завжди, неоднозначний. Аллан з Васко звичайно ж не вийшов, в ще одного цікавого правого бровника Галярдо шансів з'явиться на полі схоже і зовсім ніяких. Аллан знову дивним чином схуд, може тому партнери його не помічали під час гри. Гра йшла в досить спокійному ключі, аж до першого мяча. Даніло забив з кутового, хоча були і комбінації, Єгипет забив після того, як два центральних захисника не змогли винести м'яч. Хотілось би виділити саму молодіжку Єгипту, являючи з себе на данний момент досить граючу команду зі своєю зіркою – молодим Салахом і ще декількома пристойними гравцями.

А Інтернасьйонал, тим часом, злітав на Кубок Ауді, де трохи відмазався за міжконтиненталку, зігравши по 2:2 з чемпіонами Іспанії і Італії. Без Зе Роберто, втім, дивитися не став. З Барсою грала майже основа, з Міланом на 90% другий склад..

Uma nova perspectiva para a Argentina?

2011-07-30T02:53:00.000+03:00

Хто такий Алехандро Сабелья?

Отже давайте розберем деякі факти які ми про нього знаємо, і так:

- тимчасова людина навіть в тій єдиній команді, яку тренував. Залишився біля керма випадково, на прохання Верона (про результат я звісно ж замовкаю).

- стиль його Естудіантеса - чистий антифутбол. Багато що вказує на те, що Пачорра був швидше вивіскою в клубі, аніж справді тренером.

- на всяк випадок, нагадаємо, що Пачорра - бєльсіста, він був в команді Бєльси, коли той тренував збірну.

- на тренерство Пачорри припав розгул активності Піреса, що перетворився на агента номер один в країні. Активність досить агресивна. Якщо хочете вже дізнатись склад збірної Аргентини при Сабельї, загляньте в список гравців, які належать Піресу.

- локальна перемога білардизму (хто не знає, це синонім антифутболу в аргентинському, не в європейському, розумінні). Заради справедливості скажемо, що меноттизм себе відверто дискредитував теж останнім часом (один Пасарелла чого вартує)

- Пачорра збирається узяти собі в помічники чи то Батістуту, чи то Верона. Батістута наприклад нікому не цікавий, а ось Верон в збірній - це знаково... Нагадаємо, Верона хоче бачити своїм наступником Грондона.

- чи є плюси? Хіба що те, що Пачорра - хитрий. Сповна може відсунути Мессі на правий фланг, а в центр поставити будь-якого з енганчес, що може легко вирішити всі проблеми. Правда, енганчес він на дух не переносить. Він не розуміє їхнього футболу. Він взагалі погано розуміє гравців що грають у футбол добре: Гата Фернандес, Максі Нуньєс, Хуан Пабло Перейра, Габріель Пеньяльба, Роро Лопес. Всі вони були у нього (або у Верона?) у опалі. Чи вийде Аргентина на ЧМ? По-перше, яка, на фіг, різниця? Ви що, отримуєте задоволення від ЧМ? По-друге, без кардинальних змін в збірній - не вийде. З Мессі в якості плеймейкера - не вийде. Без енганче - не вийде. З європейськими гравцями - не вийде. Поки немає жодних підстав вважати, що щось буде інакше, ніж в попередніх елімінаторьяс.

Гравці Мігеля Піреса: Леандро Гонсалес, Матіас Санчес, Маріано Гонсалес (тільки що підписав контракт з Пінчею), Люгуерсьо (Пірес хоче, щоб він повернувся в Пінчу), Меркадо, Хосе Луіс Фернандес (тільки що перейшов в Пінчу). Як видно тісно пов'язаний не лише з Естудіантесом, але і з Расингом, де він у свій час працював..

У тих хто розуміється на вище написаному, могло б впринципі виникнути логічне запитання, а хто став би на мою думку кращою альтернативою ? Хоча, думаю от саме цього питання можливо б і не виникло, адже відповідь думаю очевидна.

Новина, що Карлосу Бянкі не дали збірну, шокувала думаю не тільки мене і всіх любителів аргентинського футболу, а й усю Аргентину.. Один з кращих(якщо не найкращий) тренер в аргентинському футболі, легенда Боки та Велеса, і просто велика людина, за яку більш того, на відомому інтернет порталі Canchallena.com, більш ніж 70% аргентинців віддали свої голоси.......... буде дивитись на гру збірної аргентини по телевізору..

от так от..

Finita la comedia americana

2011-07-24T12:49:00.000+03:00

Копа Америка поступово підходить до свого логічного завершення. Вчора, передостанній крок зробили команди Перу та Венесуели, матч яких, безумовно стане окрасою турніру, особливо його сольна частина на ім'я Хосе Паоло Герреро..

Залишається зіграти фінал - Уругвай проти Парагвая.

Склад фіналістів сенсаційний. Втім, якшо чесно, обидві команди із старту турніру на подібний результат сповна могли цілитись. Прямо кажучи, кожен з них прийшов туди абсолютно закономірно, навіть якщо зробити обмовку на те, що Парагвай взагалі-то не виграв жодного матчу на турнірі в основний час. Факт красивий і по-своєму парадоксальний, але – це ж Парагвай. Він завжди був таким. Якись час здавалося, що він такий, тому що там грав Чілаверт, і саме на нього була покладена головна надія, адже і це теж було доволі дивно, коли символом успіху був найбільш, на той момент, результативний воротар в історії, воротар-бомбардир. Футбольні експерти завжди додавали, що Чілаверт Чілавертом, але головною силою парагвайців були два великі центральні захисники - Гамарра і Айяла. Та ви, напевно, вже не пам'ятаєте тих cмуглих гуарані.. А от цей Гамарра був знаменитий тим, що його визнавали кращим гравцем сезону в Бразилії. Тоді чемпіон Бразилії визначався в довжелезному плей-офф, і ось Гамарру пробували навіть внести до Книги рекордів Гіннеса, тому що за весь плей-офф центральний захисник клубу-чемпіона жодного разу не порушив правил ! Були ж люди. Тепер таких в Парагваї немає.

Загалом, своєрідна команда, погодьтесь. І своєрідні зірки у неї. Цікаво, яка середня результативність у них в місцевому чемпіонаті? Однак, все життя головних героїв нації показує, що щастя – не в голах..

Уругваю дивуватися фіналу теж начебто неправильно. Як не як, краща латиноамериканська команда останнього чемпіонату світу. І команда славна. Є і ентренадор з серцем лева, і група вікових лідерів, і молода талановита основа, і захист, для Уругваю теж знаковий у всі часи.
Дивні не кожен з фіналістів, а доля турніру як такого. Як аргентинці не змогли перемогти в чвертьфіналі суперника, що грав в меншості. Як Бразилія не забила чотири пенальті в післяматчевій серії. Заговорили навіть про революцію... Це взагалі популярна тема в регіоні, крізь яку немов символічно, просвічують вогняні очі El Comandante. Але революції, звичайно, немає.. Проблеми Аргентини продовжуються вже не перший рік, а як мінімум третій – починаючи з відбірного турніру до минулого ЧМ, там був період великих надій – але вони були пов'язані зовсім не з результатами і успіхами, а , як це не парадоксально з особою Марадони. Та якби справа була тільки в особі – думаю Че Гевара до цих пір би тренував..

В Бразилії зміна поколінь. Їм так чи інакше треба готуватися до домашнього чемпіонату світу. І не треба лише говорити про жертву, в якості якої був принесений Кубок Америки: погодитеся, це не схоже на жертву – після ста двадцяти хвилин важкої боротьби з Парагваєм пробити три пенальті з чотирьох просто повз воріт ! Ну, це була б занадто безглузда данина. Але і як нове покоління, Бразилія втім, невражає. Неймар талановитий, але і Робіньо в його віці показував більше. Гансо цікавий, але ви б порівняли його з Кака? Знову ж таки у відповідному віці. Про паралелі з Андре Сантосом, Тяго Сілвою і Едмілсоном і просто феноменальним Роке Жуніором, нинішнім Алвесом-Майконом і тими Р.Карлосом і Кафу, я взагалі мовчатиму..
Для мене, зізнаюсь, взагалі головне питання найближчого року полягатиме в наступному – невже вперше в житті ми побачимо, що в Бразилії вичерпалися великі гравці? Адже такого ніколи, ніколи раніше не було..

Але поки ми можемо просто ставити собі це питання. Життя дозволяє нам собі його задавати.. Відповіді-то немає. Поки нас чекає куди більш приземлений варіант - хто стане чемпіоном? І потрібно визнати, що при всій зовнішній сенсаційності, фінал виглядає закономірним. У ньому зіграють дві команди, найбільш готові з точки зору вкладеної в них роботи. Обидві сформувалися не вчора, відмінно награні, прекрасно розуміють в що грають, і не переживали жодних змін в останні рік-два. Дуже може бути, що фінал не вийде яскравим видовищем. Мабуть.. Але знаєте, в останній час, я не пам'ятаю такого фіналу, перед яким це побоювання не тривожило б потенційного глядача.. нажаль..

Та як би там небуло, ми побачимо гігантське досягнення в історії будь-якої з команд-претендентів. А значить, після фінального свистка перед нами будуть обличчя людей, що мають повне право відчувати себе героями..

El Dorado en Colombia

2011-07-22T20:44:00.000+03:00

Футбол в Колумбії аж до 1949 року залишався любительським, хоча в сусідніх Уругваї, Бразилії і Аргентині він вже 15-20 років як був професійним. Виправити ситуацію взявся президент новоствореного клубу Мільйонаріос Альфонсо Сеньйор. Він створив професійну лігу Дімайор, став підбирати в великих містах країни 10 клубів для участі в новому чемпіонаті, а також домовлятися про пільги для них, адже для любительських команд перехід в професіонали супроводився певними фінансовими труднощами. Наприклад, він добився істотних знижок на чартери, щоб команди могли літати на гостьові матчі чемпіонату.

Любительська ліга Адефутбол сприйняла раптове формування професійної ліги вороже, і після довгої полеміки звернулася до ФІФА з вимогою відкликати членство нової ліги, яке вже було узгоджено. Здавалося б, на цьому історія закінчиться, але Сеньйор побачив в цій ситуації позитивну сторону і розрекламував Дімайор в місцевій газеті як El Dorado - золоту еру колумбійського футболу. Президент Мільйонаріос зрозумів, що раз ліга тепер поза юрисдикцією ФІФА, то не підкоряється і її правилам по трансферах футболістів, а значить, може безперешкодно привозити до себе гравців безкоштовно, треба лише з ними домовитися! А переконати гравців у колумбійців було чим - продаж кави приносив їх президентам величезні гроші. Альфонсо Сеньйор відправив свого аргентинського тренера Карлоса Альдабе на батьківщину і велів не повертатися без якої-небудь зірки. Річ у тому, що як раз тоді їх футбол переживав смутні часи. Футболісти оголосили страйк, на що федерація відповіла набором любителів на їх місця, внаслідок чого бунтарі фактично залишилися поза бортом футболу. Це полегшило роботу тренерові Мільйонаріос, і вже 10 червня в аеропорту Боготи п'ять тисяч чоловік зустрічали одного з кращих гравців світу 40-х років, зірку Рівер Плейта і альбіселесте, Адольфо Педернеру. Акція мала запаморочливий успіх і принесла дохід що перевищував в п'ять разів оклад футболіста. Колумбійці швидко зрозуміли, що можуть отримувати величезні прибутки, запрошуючи іноземних зірок. Відсутність необхідності платити за футболістів дозволяла їм пропонувати гравцям ще більшу зарплату.

Перденеро, Альфредо ді Стефано і Нестор Россі

Не без допомоги Перденеро незабаром ряди Мільйонаріос поповнили Ектор Ріаль і сам Альфредо ді Стефано. Пізніше вони золотими літерами внесли свої імена до історії мадридського Реалу, вигравши з королівським клубом п'ять КЕЧ підряд. Але не Аргентиною єдиною - також столичний клуб посилився Біллі Хіггінсом з Евертона і Бобі Флавеллом з Хартс. Індепендьйенте з Санта-Фе запросив Нейла Франкліна і Джорджа Маунтфорда із Стока, а також Чарлі Міттена з Манчестер Юнайтед, який тоді тренував легендарний сер Метт Басбі. Лівому вінгеру манкуніанцев була запропонована зарплата у розмірі 50 фунтів в тиждень і цілих 10 тисяч підйомних - нечувані на ті часи гроші. Для порівняння, в Англії максимально дозволена зарплата для футболіста на той час дорівнювала восьми фунтам в тиждень, а влітку і взагалі шість. Зі всіх цих британців контракт до кінця допрацював лише Міттен. Після повернення його прийняли як "ізгоя", дискваліфікувавши на півроку, та ще і наклали штраф у розмірі шестимісячної зарплати. Манчестер, який до цих пір вважався власником гравця, продав його у Фулхем. Міттена звав Реал, але він відмовився через те, що його сім'я відчувала себе в Іспанії не в своїй тарілці. Ді Стефано дуже шкодував про це: "З ним нам не потрібний був би Франсіско Хенто. Хенто швидкий, але Чарлі розумніший". Рекорд Міттена в 17 підряд забитих пенальті в матчах за МЮ до цих пір не побитий. Багато хто вважає його кращим англійським гравцем в історії з тих, хто жодного разу так і не надів футболку збірної. У першому розіграші нелегального чемпіонату було зареєстровано 252 гравці, з яких 222 з'явилися на полі. Серед них були 182 колумбійці, 13 аргентинців, 8 перуанців, 5 уругвайців, по два чилійці, Еквадорці і домініканці, а також один іспанець. Ці цифри з кожним роком збільшувалися у міру того, як по світу поширювалася слава Колумбії як місця, де футболістам платять величезні гроші. Одного дня туди в рамках турне приїхали мавші тоді світову славу великих футбольних майстрів - угорці, але назад їх вже виїхало значно менше: частина залишилася, щоб грати в Дімайоре. Трансферна політика багатьох клубів була направлена на футболістів з якоїсь однієї країни. Так Індепендьйенте Медельїн зосередився на футболістах з Перу, Депортіво Кукута підсилила склад вісьма чемпіонами світу 1950 років у складі Уругваю, майже всю команду в Депортіво Калі складали аргентинці, 10 з 20 членів команди Мільйонаріос були родом з Аргентини, Депортіво Перейра зібрав у себе кращих футболістів Парагвая, а в Депортіво Самаріос числилися аж 15 угорців. Через два роки після заснування, в Лізі Дімайор вже налічувалося 320 іноземців. Сам чемпіонат теж виявився досить прогресивним: по ходу гри мало не вперше в світі дозволялося робити дві заміни, на спинах футболістів красувалися номери, а судді були запрошені з колиски футболу - Англії. У чемпіонаті звісно ж домінували Мільйонаріос, які за п'ять років існування нелегального чемпіонату узяли чемпіонство чотири рази, і лише в 1950 році дозволивши себе обійти Онсе Кальдасу. Ді Стефано двічі підряд ставав кращим бомбардиром, забивши 52 м'ячі за 1951-52 роки. Мільйонаріос за ці досягнення до цих пір носять прізвисько "блакитний балет" - його вони отримали завдяки кольору своєї форми, а також витонченому і видовищному стилю гри. У "блакитний балет" входили ді Стефано, Педернера, Альфредо Кастільйо (133 голи за роки Ельдорадо), Нестор Россі і ще декілька аргентинських гравців. Одного дня вони відправилися до Іспанії, щоб взяти участь в турнірі присвяченому 50-літтю Реала. До загального здивування, Мільйонаріос виграли цей турнір, занісши в свій актив три перемоги і дві нічиї, у тому числі обіграли ювілярів з рахунком 4:2. За грою спостерігали президент королівського клубу Сантьяго Бернабеу і скаут Барселони Хосеп Самітьєр, які якраз тоді і примітили Альфредо ді Стефано, що зробив в тому матчі дубль.

Через три місяці Реал спеціально приїхав до Боготи, щоб узяти реванш, але знову був битий господарями: 2:1 і 1:0. Наступного року в першому розиграші "Малого Чемпіонату Світу", товариського турніру, який в 50-70 роках проводився у Венесуелі, іспанцям знову не вдалося обіграти "блакитний балет", але і цього разу вони не програли - дві нічиї 1:1. Клуб з Боготи зайняв третє місце, програвши мадридцям і Ботафого одне очко. Рік потому вони переконливо виграли турнір, але на ньому вже за іспанців відбував Еспаньйол.

Варто згадати і про соціальну роль Ельдорадо. Соціальна нерівність між ліберальним колумбійським народом і консервативною владою довела суспільство до межі. Напередодні створення Ліги Дімайор був убитий мер Боготи і один з головних кандидатів в президенти, погляди якого були не до душі кавовим олігархам. Десятки тисяч чоловік гинули у вуличних бунтах. Футбол відвернув людей від безладів і іншої політики, що швидко зрозуміла влада і стала використовувати в своїх цілях. Тривало це до тих пір, поки стало ясно, що криза в країні не дозволить довго утримувати такий дорогий футбол. Таким чином, Ельдорадо допомогло припинити саморуйнування Колумбії. ФІФА і КОНМЕБОЛ були не в захопленні від ситуації, що склалася. Чаша терпіння переповнилася, коли колумбійські клуби не стали відпускати своїх гравців в збірні. У 1950 році представники міжнародної федерації футболу зробили декілька поїздок з метою покласти край цьому безумству. Врешті-решт вони з Дімайор прийшли до угоди і в 1951 році був підписаний так званий "пакт Ліми", згідно з яким головною умовою повернення Ліги Дімайор в сім'ю ФІФА було те, що контракти гравців з колумбійськими клубами залишалися дійсними аж до 1954 року, після чого вони повинні були повернутися в свої попередні клуби. До речі, з цим пунктом пов'язана.цікава історія.

Перехід ді Стефано в Реал ознаменував кінець епохи Ельдорадо. Колумбія є чим гордитися, адже одного дня їм удалося хоч би на 5 років створити в себе кращу футбольну лігу на планеті..

Колумбія 0-2 Перу

2011-07-17T13:13:00.002+03:00

Думаю, що критикам Копа Америки після вчорашніх матчів слід вже заткнутись і зчезнути абикуди подалі. Навряд чи подібне можливо в Європі. Те, якими упевненими в своїх силах були "аутсайдери" двох пар Перу і Уругвай, викликає лиш повагу і захоплення. Жодної "психології кролика", властивій багатьом європейським командам (клубним або збірним) тут не було і в помині. Лише усвідомлення того факту, що перед ними є суперник зі своїми сильними і слабкими сторонами, а також мета і величезне бажання пройті далі.

Перші матчі чвертьфіналу виявилися на рідкість наполегливими, насиченими фізичною боротьбою, подарувавши футбольному світу інтригуючий фінал. Колумбія і Аргентина покидають турнір, не дивлячись на наявність в цих командах цілої палітри блискучих гравців. Перу і Уругвай зустрінуться між собою в півфіналі. От такий розклад..

Успіх збірної Перу - головна сенсація турніру. Команда, яка неблищить своїм складом, всетаки змогла пробитися до півфіналу. Звичайно, вчора мало вагоме місце і везіння, коли Фалькао не реалізував пенальті, а його партнери не використали декілька привабливих можливостей для взяття воріт. Було багато везіння, шось незрозуміло-страшне творив Мартінез . Проте окрім везіння потрібно ще щось, що дозволило перуанцям виглядати на тлі Колумбії командою, здатною піднести сюрприз, здатною грати непоступаючись у майстерності. Перу дуже організовано грав, намагаючись реалізувати свій план на гру, заважаючи колумбійським зіркам відчувати себе комфортно на полі. Блискучий матч провели і лідери команди Хуан Мануель Варгас і Хосе Пауло Герреро. При відстутності Фарфана та Піссаро, Варгас був справжнім капітаном на полі, встигаючи усюди - і м'яч відібрати, і атаку почати, і загострювати гру, тримаючи в напрузі колумбійський півзахист. Герреро зробив в цьому матчі навіть більше, ніж було йому під силу. Скільки ж він м'ячів виграв у захисників, як чіплявся за м'яч! Давно вже від нього в Гамбурзі ми подібне могли спостерігати. Другий гол організувала саме ця пара: воротар помилився в передачі, але якже зіграв потім Герреро! Відчувши, куди буде відправлений м'яч він нестримно почав рух до захисника, який не мав жодного шансу після цього маневру прийняти м'яч. Далі він прекрасно розібрався із захисниками і викотив м'яч під смертельний удар капітанові. Справжнім героєм Перу назвемо і Серхіо Маркаряна. Це дійсно герой. Команду, яка на відборі до чемпіонату світу провалилася, зайнявши останнє місце, набравши нікчемну кількість очок при убогій грі, Маркарян зумів просто докорінно змінити, й довести всьому світу що Перу все-таки уміє грати у футбол. Пройшло менше двох років, і Перу в півфіналі Копа Америка. І хай перуанцям буде складно на щось серйозне разраховувати в наступному відбірковому циклі, та все ж команда і їх тренер довели собі і іншим, що вони можуть піднести ще не один сюрприз в майбутньому.

Збірна Колумбії на цьому турнірі розцінювалася багатьма як один з фаворитів поряд з Аргентиною і Бразилією, можливо, Уругваєм. Команда має в своєму розпорядженні міцний склад, наповнений прекрасними гравцями: Фалькао, Гуарін, Моренно, Родальега, Армеро, Суніга... Цей список можна продовжувати. На жаль, команда не змогла продемонструвати все, на що вона здатна. Груповий турнір був пройдений в хорошому стилі при відмінній грі, проте впадало в очі та трохи блякла гра колумбійців в атаці при грі першим номером. Від цієї збірної багато чого чекають на батьківщині, і це може зіграти з нинішнім поколінням колумбійців злий жарт. Мені отут в звязку з цим, прекрасно запам'яталося падіння блискучої збірної Колумбії на ЧМ - 94 в США. Та команда теж мала в своєму складі прекрасних гравців, була прекрасно організована, розкішно пройшовши відбір до ЧМ. Проте прекрасна гра привела до збільшеного тиску на гравців, з яким вони не впоралися. Зле дежавю..

Перед нинішньою збірною вже є приклад, і тому Колумбія повинна здолати себе, якщо вона хоче бути представлена на наступному ЧМ. Саме у подоланні себе, подоланні "хвороби відповідальності" полягає дорога до успіху цієї збірної, в якої безумовно є великий потенціал. Думаю, їм під силу зробити це.

El siguiente, un nuevo..

2011-05-07T15:27:00.006+03:00

Все на світі змінюється, прогресує, так чи інакше, розвивається. Футбол, як невідємна вже частина нашого життя, також не стоїть на місці.

Навіть не озброєним оком, можна вгледіти в революції 21-го століття, той вплив, який справляє на футбол бажання людства до стандартизації, авангардизму, в чомусь навіть глобалізації..
Прикладом, поглянем в сторону Піренейської землі, а саме, на структуру атакуючого футболу, який там віками вважався передовим та революційним для класичної Європи, а нині, переживає великі зміни.

Останнім часом, осягаючи суть тактичних хитросплетінь Ла Ліги, я все частіше помічаю поступовий відхід від ідеї використання дуетів форвардів. Або, простіше кажучи, відмова від схеми з двома чистими нападниками.

Згадайте, що було всього кілька років тому, які тоді були зв'язки в передній лінії : Рауль-Ван Ністелрой в Реалі, Кануте-Фабіано в Севільї, Агуеро-Форлан в Атлетіко, Луїс Гарсія - Рауль Тамудо в Еспаньолі, Йоренте-Сусаета в Більбао, Аранда-Пандіані в Осасуні, Ману-Солдадо в Хетафе, Адріан-Рікі в Депорі і тд.
Зараз же, ми все частіше бачимо, що використання двох висунутих вперед нападників замінюється одним центром з активними флангами, така собі іспанська класика - 4-2-3-1. Cтає все більш очевидно, два вістря в складі команди, стають непомірною розкішшю.

Розберем це більш глибоко.

Ну по-перше, почнемо з того, що зараз практично весь футбольний світ перейшов на гру в два опорника. Так, зрозуміло, як кажуть росіяни "опорник опорнику рознь", на цій позиції і Хаві з Пірло грати можуть, але все-таки певну лепту в тактику команд це вносить.
Таким чином, кількість гравців націлених на атаку обмежується до чотирьох, зрозуміло, крім вкрай рідкісних випадків гри в три захисника. Маючи чотири атакуючих вакансії, командам доводиться вибирати - або гра в одного чистого форварда, або втрата одного з хавбеків атакуючого плану. На прикладі Іспанії це яскраво виражається в проблемах Севільї, коли їй не вистачало креативу в центрі або в Реалі часів Рамоса / Шустера, коли бідний Роббен поодинці гарував на обидвох флангах, нехай і за допомогою крайніх захисників.

Багато хто намагається вирішити цю проблему, знаходячи гравців краю, здатних зміститися в центр або активно підтримати атаку латераля. Але як показує практика найпростіше рішення - це зняття другого нападника.
Так вже якось нелогічно виходить, що зараз ми частіше всього бачимо або одного форварда в команді, або відразу трьох, двоє з яких (в сучасному лексиконі - "вінгери") дублюють функції крайніх хавбеків. Проміжна величина, яка ще недавно домінувала у тактичних схемах, нині поступово відходить на задній план. Ну і до всього ще й додамо, що класичні футбольні 4-4-2 за природою своєю малопридатні для Прімери. Хоча б через те, що крайні в Іспанії звикли грати практично на одній лінії з форвардами, а ніяк не з центральними хавбеками, які в свою чергу частіше за все, досить строго діляться на оборонних і атакуючих.
З команд, які зараз вважають за краще грати у два форварди у сучасній Прімері можна виділити зовсім небагато. Найяскравіші це звязка "підводників" Россі - Нілмар, Левантійські Веллінгтон-Хіско та пара з Сан-Себастьяну Йоренте-Агіррече. В іншому, навіть якщо у команди і зявляються два номінальні нападники, це ще зовсім не означає, що схема буде логічним продовженням складу. Так, наприклад, у Депорі Лассад при подібній розстановці грає виключно в глибині на позиції атакуючого хава.

Складно визначити якусь одну причину таких тактичних змін, тут можна відзначити цілий комплекс. По-перше те, що така схема по хорошому кажучи не особливо придатна до Іспанії. В країні, де сама футбольна культура заснована на комбінаційній грі, команди завжди будуть намагатися наситити середню лінію. З іншого боку в Прімері, на відміну від тої ж АПЛ не настільки важливий постійний тиск на ворота суперника який забезпечують два чистих нападники. В Іспанії деякі команди взагалі часом без них грають, замінюючи їх великою кількістю атакуючих хавів, кожен з яких здатний при необхідності виступити наконечником атаки. Та й навісів у штрафну, на Піренеях не так багато як в тій же Англії, тому необхідність в солідній кількості гравців безпосередньо біля чужих воріт як ми бачимо відпадає сама собою.
Частково це також пов'язано, і з різким збільшенням кількості сильних хавів креативного плану - Озіл, Ракітіч, розкрився в цьому сезоні і Андер, і Евер, і Мата з якого намагаються зробити Валенсійського треквартісту. Ну, а про сильних крайніх і взагалі говорити нічого, їх в Іспанії завжди було хоч греблю гати. Маючи таку кількість якісних кадрів, зрозуміло, команди так чи інакше будуть прагнути задіяти їх. Тим паче, що нападники - народ гидливий, в переважній більшості нестабільний і найчастіше вимагає великих грошей на покупку і утримання.
Та й, поклавши руку на серце, зазначу, що з доморощеними нападниками в Іспанії певні проблеми є. Все-таки, при наявності великого числа форвардів високого рівня, топових нападників після жахливого спаду Торреса, можна пригадати лише одного - Вілью. А між тим і Давід зараз далекий від ідеалу, Адуріц тільки дебютував у збірній, одразу пішовши на спад, про Гуїсу здається, забули вже, ну а Сольдадо, Ману, Колунгу та Реєса навіть язик не повертається назвати достойними ТАКОЇ збірної..
От і виходить, що з огляду на цінники на нападників, командам доводиться обходитися одним-двома гравцями відповідного амплуа на весь сезон. А дивлячись на те як виступають "супер-голеодори" з того ж таки Депора, думається часом, що є форварди, що ні - одне і те ж.
Можливо, я трохи й перебільшую певний занепад школи іспанських форвардів. Але той факт, що "виробництво" хавбеків і воротарів в цій країні налагоджено куди краще сумніву не піддається. Тому можливо, що тенденція вийшла саме звідси.
Ну і не можна виключати глобальний загальносвітовий фактор. Відмова від гри в два нападаючих - за великим рахунком глобальний тактичний тренд, приблизно як у свій час ходила по Європі істерія з прогресивною грою в три захисники.

Складно сказати чи стане ця мода домінуючою ідеєю у футбольній тактиці чи так і залишиться тимчасовим віянням, але зараз, подобатися нам це чи ні, вона є одним з визначальних чинників того, яку схему на гру обирають ентренадори сьогодні.

Una tendencia terrible

2011-04-12T21:18:00.001+03:00

Очередной переход молодого бразильца в европейский "мешок с деньгами" на первый взгляд мало чем отличается от десятков подобных трансферов. Внимательнее изучение событий вокруг Лукаса Пиазона свидетельствует о возможном появлении не слишком приятной тенденции.

Густаву Лукас Домингес Пиазон родился в Сан-Паулу 20 января 1994. После переезда семьи в Куритибу, именно в этом городе, в одноименном клубе, он начал заниматься футболом. Тренерам Куритибы сразу же бросилась в глаза его превосходство над сверстниками в дриблинге, выборе позиции, ударах и игре головой. Еще до того, как ему исполнилось четырнадцать, Пиазону хватало предложений от агентов и других клубов.

Расторопней всех оказался в 2007-м Атлетику Паранаэнсе. Благодаря умелому использованию юридических тонкостей (важная деталь) ему удалось перетянуть вундеркинда. Самому Лукасу предложили довольно привлекательный контракт (еще одна важная деталь). В составе АП Пиазон успешно выступал в региональных турнирах и не в каждом из них становился лучшим бомбардиром. В розыгрыше Кубка Бразилии U-15 в 2008 году голы Лукаса помогли Атлетику выйти в финал. В решающем матче команда из Куритибы уступила Сан-Паулу. Скауты Сан-Паулу уже больше года следили за Пиазоном, поэтому поскольку его игра в Кубке страны в очередной раз убедила в способностях форварда, Сан-Паулу предложил еще лучший контракт чем был у Лукаса в Атлетику Паранаэнсе. В конце 2008-го Пиазон перешел в Сан-Паулу.

В новой команде Лукас продолжал регулярно забивать. Среди турниров, в которых он отличался, был и отбор к международному турниру Кубок Найк Ю-15. После этого соревнования тренер национальной сборной U-15 Леандру Симпсон вызвал Лукаса на собрание команды, которая готовилась к чемпионату континента. С первых тренировок и товарищеских матчей Лукас занялся привычным делом. Результативная игра в тренировочных поединках быстро сделала из новичка сборной ее основного форварда. В финальной части Кубка Найк Лукас уже в первом матче забил Манчестер Юнайтед. Турнир завершился победой бразильского клуба (в финале Сан-Паулу переиграл Вердер 3:1), а Лукас отличился пять раз. В чемпионате Южной Америки U-15 два года назад Пиазон забил десять мячей в семи матчах и стал лучшим бомбардиром турнира. (Титул, правда, бразильцам завоевать не удалось. На два очка их опередила сборная Парагвая).

После таких геройств, в Бразилии впервые начали писать о том, что Лукас может оказаться в Европе даже не сыграв в первой команде ниодного бразильского клуба. Но если бы бразильские журналисты знали, насколько примитивными и грязными методами будет осуществляться трансфер... В начале 2010 года, вслед за взрослыми Оскаром и Диогу, Лукас обратился в суд с требованием аннулировать его контракт с Сан-Паулу. Конечно, трудно было поверить, что в неполных шестнадцать он уже настолько разбирался во всех юридических тонкостях. Как и в том, что в Сан-Паулу он не мог бы беспрепятственно развивать свой талант.

В каждом из трех исков чувствовалась рука Жулиано Бертолуччи, давнего союзника Кии Джурабчан, агента Оскара, Диогу и Пиазона. Начальник юридической службы Сан-Паулу Калил Роша Абдалла дипломатично называл тогда Бертолуччи "человеком с плохим характером". План агента был прост - аннулировать контракты, лишить Сан-Паулу прав на игроков и самостоятельно торговать ими на европейском рынке.

За день до своего шестнадцатого дня рождения Пиазон получил подарок. Суд ветировал его контракт с Сан-Паулу. Судья Алессандра де Кассиа Фонсека Торинью Тупиассу провозгласила, что подписание контракта в возрасте 14 лет, пусть даже официальные подписи ставили родители Лукаса, противоречит бразильскому законодательству, запрещающим профессионально заниматься спортом до 16 лет.

Но уже шестого февраля, после апелляции клуба, появилось новое решение. Судья Соня Мария Форстер где Амарал определила контракт действующим и обязала Пиазона вернуться в Сан-Паулу. "Подписание контракта "на будущее", как это сделали родители Лукаса Пиазона, не нарушает никаких законов, - пояснила судья . - Время ожидания вступления контракта (от 14 до 16 лет) не является потерянным для футболиста с точки зрения профессионального развития, поскольку он сам признал, что выступление за Сан-Паулу был его мечтой ".

В апреле 2010-го Лукас вернулся в Сан-Паулу, заверил всех, что никогда и не хотел покидать клуб, и что он готов к сезону. (Пока шли юридические войны Пиазон тренировался на стадионе Коринтианса, с президентом которого в Жулиано Бертолуччи хорошие отношения). Готовность эта оказалась минимальной. Пиазон играл, иногда забивал, но был не похож на грозного голеадора, которого трудно было остановить в двух предыдущих сезонах.

Сомнения сопровождают развитие любого молодого футболиста. За успешным сезоном должен быть новый. Иначе способность сделать "следующий шаг" оценят не очень высоко, а это уже непосредственно будет влиять и на суммы контрактов. Лукас Пиазон делал первые шаги более чем уверенно. Пронырливый Бертолуччи его с шага сбил. А теперь еще и поспешил нажиться на преждевременной продаже футболиста в Европу. Сан-Паулу в этой ситуации поступил мудро. Контракт игрока истекает в следующем году. Новый он может просто не подписать. Тогда бы клуб не получил за Лукаса ни копейки. Сейчас Сан-Паулу заплатят более 11 миллионов бразильских реалов. Точнее, именно сейчас заплатят половину этой суммы, а остальное - летом. Предложение Ювентуса было немного выгоднее, но туринский клуб хотел растянуть выплаты на больший срок. Челси, благодаря лоббированию Бертолуччи, клиентами которого являются Рамриес и Давид Луис, согласился на две быстрых выплаты. Логика Сан-Паулу понятна. В Челси еще лет десять будуть сдувать пыль с воспитанника клуба Джона Терри, а школа Сан-Паулу выпустит за это время минимум десяток игроков возможно и высшего уровня. Понять можно и логику Челси. "То, что не можешь сделать сам, сделают за тебя деньги" - принцип, которым пользуется не один крупный европейский клуб, не способен ничего, кроме собственно денег, предложить.

Беспокоит логика Бертолуччи. Иногда кажется, что агенты скоро будут подписывать контракты с родителями бразильских мальчиков уже после первых УЗИ. Цинизм, с которым пройдоха-агент таскает клуб в суд, чтобы лишить его прав на футболиста, в развитие которого вложили и деньги, и время - является только началом. Хорошо, что двое других молодых игроков Сан-Паулу - Каземир и Энрике - отказались обращаться в суд, как не настаивал на этом Бертолуччи. Но сколько еще таких попыток впереди? Не станет ли дело Пиазона прецедентом, о котором будут вспоминать руководители бразильских клубов, когда получать предложения продать молодой талант в 14, 15 или 16 лет? Деятельности таких торгашей, как Бертолуччи, можно противопоставить только жесткую систему запретов и ограничений. Как на уровне национальном, так и на уровне международном. Распоряжаться в футболе имеют те, кто воспитывает и лелеет таланты, а не те, кто скупает их как товар..

Блог написаний для sports.ru

Líder de la manada

2011-04-10T18:26:00.002+03:00

Иногда на протяжении матча можно не один раз заметить на лице Пепа Гвардьйолы искреннее недоумение. Однажды он даже признался на пресс-конференции: "Эта команда не прекращает меня удивлять". Для некого, это едва ли не повод твердить о небольшом вкладе Пепа в триумфы Барсы. Команда, мол, "сама" играет, только не мешай ей.

Даже беглого знакомства с историей футбола (да и не только футбола, если вспомнить сравнение игры с например боевыми искуствами) хватит, чтобы понять бессмысленность этого этажного тезиса. Испорченные разнообразными футбольными менеджерами и дальше себе генерируют глупости в невероятном количестве. Нет смысла обращать на это внимание. Особенно, когда есть такой объект для исследования, как Жозеп Гвардьйола и Сала.

Тренер футбольной команды уровня Барселоны имеет дело с несколькими десятками по-разному одаренных, по-разному воспитанных, с разным восприятием жизни и футбола людей. Из этого материала он должен слепить коллектив, который максимально долго был бы способен на, опять же, максимальные спортивные результаты. (Эстетику, стиль и все связанное с красотой оставим пока в стороне).

В игре, часто все зависит от случая, длительная победная серия приобретает особую ценность, ибо означает, что команда хоть и немного, но всетаки научилась влиять на "потусторонние", не чисто футбольные факторы именно благодаря отточенности своей игры. Развила ее и настолько, что уверилась в ее эффективность, когда при любых обстоятельствах может заставить случай стать на свою сторону.

Такое совершенство появляется после многих тренировок, когда чуть ли не каждое движение в атаке или в отборе мяча должно отмечаться в памяти футболиста. И эти тренировки планируют не Месси, не Иньеста и не Пуйоль. Направление работы определяет тренер, способы воплощения идеи в жизнь тоже разрабатывает он.

Принадлежность к барселонскому клану, конечно, помогает. Гвардьйола вырос в этом футболе, на этих принципах, он ощущает их каждой клеточкой своего организма. Но, например, в еще одной институции, известной своей приверженностью определенному стилю игры - Аяксе - за последние 15 лет было немало "своих" тренеров, однако ни один из них не сумел создать команду, которая была бы гегемоном хотя бы на уровне своего, голландского чемпионата. Прежде всего потому, что клуб не может ни месяца прожить без межусобиц.

Главный редактор газеты AS Альфредо Реланьйо уверен, что Реал и Барса на протяжении последних сезонов "поменялись местами". Если раньше ежегодным, суетливым, едвали не истерическим поиском тренера, который бы положил конец царствованию ненавистного соперника, занимались в Барселоне, то сейчас это уже проблема руководства Реала. Величавый покой, уверенность в непоколебимости своих принципов, умение воспринять неудачу как нечто временное, чтобы отреагировать на нее очередным ливнем титулов - все это, по мнению Реланьйо, излучает сейчас Барселона.

В Барсе, как и в Реале, есть не меньший потенциал для распрей и смут, и не меньше желающих выставить себя отцом успеха и наказать "виновных" во времена неудач. Сразу отстраниться от этого осища, ни с кем не заигрывать, максимально быстро завоевать доверие команды - нелегкая задача для тренера-новичка. Гвардьйола справился с ней мгновенно. И это признак лидера, которому не хватает и прямоты и уверенности в себе и дипломатического таланта.

Можно говорить об авторитете Гвардьйолы-игрока, который смог произвести впечатление на воспитанников Кантер. Но имел бы он значения, если бы вел себя иначе? Вспоминал бы кто о его достижениях на поле, если бы он не умел влиять на людей уже как тренер? Эффект, восторг от того, что видишь человека, который был твоим кумиром в детстве, прошол бы очень быстро.

Когда же авторитет приобретен здесь и сейчас, не благодаря вчерашним регалиями, а сегодняшней работе, команда со значительно большей уверенностью и доверием реагирует на каждый жест, на каждое слово. Даже если эти слова повторяются с регулярностью и монотонностью, что кому-то могут показаться надоедливыми.

На протяжении первого сезона Гвардьйолы, мадридские журналисты язвительно твердили: "Пеп так часто говорит о "волке", что когда тот наконец придет, ему никто не поверит". О каком "волке" идет речь? От Гвардьйолы часто можно было услышать: "Этот матч самый важный", "Сегодня у нас финал", "От этой игры зависит судьба титула". Говорил он это перед встречами с соперниками с которыми, теоретически, Барса должна расправляться с закрытыми глазами. Именно вот этого теоретизирования как раз и пытался избежать Пеп.

"Когда я был футболистом, то никогда не выходил на поле с чувством, что мы уже выиграли", - отмечал Гвардьйола. И ему нужно, чтобы с таким настроением выходили на поле звезды Барсы, даже если им противостоит скромный соперник. Гвардьйола всегда требует максимального уважения и концентрации, еженедельно, а то и дважды в неделю. Что тут казалось бы такого, снова "усомниться", не делают ли так все другие тренеры? Конечно, делают. Только не каждый из них настолько успешно. И тогда, в первом сезоне Гвардьйолы, хотя в мадридской прессе этого и не заметили, "волк" приходил и не один раз, но игроки Барсы всегда были к этому готовы.

Вопрос максимальной, максимальной самоотверженности воспринимают иногда слишком упрощенно именно за их очевидность. Не может, мол, быть иначе? Но вспомним снова, что речь идет не об одном человеке, а о разномастном коллективе, в котором любые детали, чисто футбольные или нет, могут повлиять на психологическое состояние игрока. И то, что Пеп на протяжении двух с половиной сезонов умело руководит этим состоянием, является еще одним, безусловно большим достижением тренера Барселоны.

Наконец, Пеп на собственном опыте убедился, что это такое - осрамиться в матче, в котором от твоей команды ожидали не просто победы, а убедительной демонстрации преимущества ее стиля. Тот матч закончился поражением 0:4. За несколько дней до этой игры, Барса Кройфа в изнурительной борьбе с фантастическим Депором Арсенио Иглесиаса выиграла чемпионат Испании. И некоторые игроки слишком хорошо отпраздновали четвертый подряд титул. На финальный матч Лиги чемпионов 1993/94 против Милана команда Кройфа выходила уже наполовину проглотившуюся "волком". Фабио Капелло, об этом рассказал недавно Деян Савичевич, разработал специальный план по нейтрализации ключевого игрока средней линии Барсы, и этот план сработал безупречно. Игрока звали Пеп Гвардьйола. Если бы только остальные были действительно готовы к бою, может, и удалось бы Барсе, несмотря на внимательную опеку Гвардьйолы, навязать миланцам свой футбол, но "фестиваль" прошел несколькими днями ранее, а на поле игроки Барсы лишь беспомощно барахтались в море собственных сомнений и колебаний.

Этот пример, очень красноречив, который Пеп всегда может приводить своим нынешним подопечным чуть ли не ежедневно, чтобы напоминать им, если они не потеряли голода на триумфы, что каждый матч и каждый день имеют значение в битве за титулы. Грэм Сунесс то сказал, что тренеру нужно самому уходить из команды после пяти лет работы, потому что игроки устают от одних и тех же слов из уст того же самого человека. Интересно, что сказал бы на это Алекс Фергюсон? И что скажет Пеп футболистам в свой шестой сезон работы с командой? (Если, конечно, он и тогда будет работать в Барсе).

А в прошлом, втором для себя сезоне, он нашел необходимые слова для футболиста, которого преследовали травмы, который пришел к тренеру, взволнованный тем, что через эти проблемы он почемуто не добавляет пользы команде, в частности, очень мало забивает. Гвардьйола дал элементарный, казалось бы, совет - подождать. "Все придет, не переживай, успокойся и работай дальше". Опять банальность? Но Пеп не был бы собой, если бы не приправил ее историей из собственной жизни. "Ты вообще, к кому пришел жаловаться на то, что плохо забиваешь, - добавил он с улыбкой, - Знаешь, сколько я сам за Барсу забил?"

Магия имени в куче с умением воздействовать на людей простыми, миллионы раз принятыми, словами. И понимание того, какие именно слова нужны именно в этом случае. Футболист до конца сезона, последним турниром которого был для него чемпионат мира, старательно выполнял каждую установку врачей. Терпел, ждал. Дождался за несколько минут до завершения четвертого тайма финального матча мундиаля. А в этом чемпионате Испании Андрес Иньеста установил личный рекорд сезона - 7 мячей - уже в январе. Гвардьйола в национальном первенстве отличился 6 раз в 263 матчах.

Желание подождать, посмотреть Гвардьйолу-тренера при разных обстоятельствах разделяют, пожалуй, и поклонники Барсы. Как он будет переживать "тяжелые" времена? Как создавать новую команду-династию, без Хави, без Иньесты? А кого вообще интересует, решит он попробовать себя в другом чемпионате, прежде всего в английском.

Отдельного внимания заслуживает тема селекционной работы Гвардьйолы. Здесь он иногда проявляется чудаковатым вундеркиндом-мичуринцем, который пытается скрестить несовместимое и отказывается от того, что уже изобилует разноцветом и дает прекрасные плоды. Знаменитое объяснение трансфера Самуэля Это′О: "Esunaquestióndefeeling, desensaciones" (Этот вопрос ощущения) до сих пор остается закодированным посланием, расшифровать которое для нас сможет только сам Пеп. Но некоторые предположения можно сделать.

Когда "сыпалась" золотая команда Райкарда, из-за кулис постоянно пробивались голоса недовольных. Эдмилсон рассказывал притчи о "блудных овцах", Это′О на некоторых пресс-конференциях призвал, ритмично стуча рукой по столу, вспомнить о том, что следует вновь начать "выигрывать, выигрывать и выигрывать". Не все партнеры слышали эти слова, потому что им их заглушали раскатистые ритмы самбы. Но важно то, что Это′О не только был на виду на поле, но и выходил на первый план в любой конфликтной ситуации. Необузданность этого "льва", мог рассуждать Гвардьйола в начале своей работы, является источником невероятной энергии. Энергии, что может при определенных обстоятельствах стать разрушительной. И даже триумфальный первый сезон этого ощущения не изменил. А для Пепа, который, такое впечатление, стремится построить сначала идеальный коллектив, а уже потом идеальную команду, любая угроза атмосфере в коллективе является наибольшей проблемой.

Неудивительно, что заменить камерунца должен был Ибрагимович. Будто нет оснований сомневаться, что переход был инициативой Гвардьйолы. С учетом всех обстоятельств - желание во что бы то ни было расстаться с Это′О, желание Интера Самюэля забрать, заоблачная цена Ибрагимовича - появление Златана в Барсе, была почти неизбежной. И с точки зрения футбольной арифметики пребывания Ибрагимовича в команде не было провалом. Он забил свою долю мячей, ассистировал партнерам.

Просчитался Пеп в другом. Он явно был убежден, что Златан так же легко из двух слов поймет философию Барсы, как это сделал в свое время Это′О. Однако достаточно было изучить историю конфликтов Ибрагимовича с другими клубами, некоторые его высказывания ("Я всегда говорил, что я из тех игроков, которые никогда не остаются в одном клубе двадцать лет"), чтобы появились сомнения относительно не столько футбольной, сколько ментальной адаптации этого кочевника. Фраза "Гвардьйола не тренер, он философ", сказанная чуть ли не с презрением, характеризует как самого Пепа, так и Златана, который имеет гибкое тело, но не слишком гибкий ум.

Другой игрок, на которого Пеп сделал ставку, тогда тоже могла показаться хоть и не настолько, но все же рискованной, говорит, что не сможет "никогда отблагодарить Гвардьйолу за то, что он поверил в меня". "В футболе он дал мне все", - добавляет уже Жерар Пике. Его история будто значительно проще, чем история Златана. Пике свой, он возвращался домой. Но делал это в 21 год, с минимумом серьезного опыта за плечами, и должен был занять одну из ключевых позиций в команде.

Рафа Маркес был хорошим игроком, но именно появление Пике стало одним из ключевых факторов в создании нынешней Барсы и соответственно ухода последнего, как и всей эпохи Райккарда. Центральный защитник, способный начать и поддержать атаку. Со своей позиции он видит всю картину перемещений партнеров. Если давление соперника в центре поля рвет игру Барсы, он появляется из глубины, чтобы заново упорядочить атаку, вернуть ей привычный ритм. Рисковал ли Гвардьйола когда доверял такую роль Пике? Сейчас, после титулов, завоеванных Жераром в клубе и сборной, легко улыбаться, ставя этот вопрос. Но надо отдать должное Гвардьйоле за то, что он распознал в игроке, который в Сарагосе действовал и на правом фланге защиты, потенциал стать "Пикенбауером".

Взлеты Бускетса и Педро подтверждают тоже самое, что Гвардьйоли значительно лучше удается раскрыть футболистов из барселонской ДНК. Что отнюдь не означает (для чего бы тогда ему понадобился Маскерано?), что он прекратит свои эксперименты с другими "формами жизни". Ведь Пеп Гвардьйола любит удивляться. Удивляться искренне, на глазах миллионов, как будто он до этого чуда совсем не причастен.

Стаття написана спеціально для Sports.ru

Re: MARCА

2011-04-10T16:24:00.000+03:00

Нетерпляча іспанська преса, наплювавши на всю пристойність, вже потирає руки від задоволення споглядати відразу 4 класіко за 18 днів. В той же час не менш експресивна громадськість більшістю голосів вирішує, що Адебайора в червні просто необхідно буде викупляти за 17 мільйонів..

Тепер детальніше.

Достатньо прогнозовані розгроми Шахтаря та Тоттнема, подарували футбольним уболівальникам неспокійне очікування весняних баталій між Мадридом і Барселоною. Безпрецедентний випадок: відразу чотири кастільсько-каталонські поєдинки за досить короткий проміжок часу предстануть перед допитливим поглядом громадськості. Можливо, дійсно прогнозований Кінець Світу причаївся вже десь неподалік?) Погрітися в променях великого протистояння можна буде вже досить скоро, перший етап марафону пройде 16 квітня в столиці Іспанії в рамках Прімери. Назвемо це - формальним розігріванням, адже навряд чи хтось ще вірить в здатність бланкос виграти Ла Лігу. Далі – більше. Фінал Кубка Короля, того самого, який "Королівський Клуб" не вигравав вже "–адцать" років. Сумно, але факт: навіть Раулю цей трофей ніколи не підкорявся, тобто борода останньої завойованої мадридцями Копи вже досить довго заважає щільно закрити двері клубного музею.

Другий етап буде ще пекельнішим, в будь-якому випадку, як би не завершився матч 16-го числа, і, швидше за все, стане найважливішим зі всіх чотирьох. Подальша дуель в Лізі Чемпіонів, що про неї можна сказати? Три додаткові години розваг або битва "як в старі добрі часи", коли Стіві Макманаман забивав на Камп Ноу? Життя покаже, але на даний момент незрозуміло, чим принципово нинішній Мадрид відрізняється від осіннього, який був нещадно розгромлений в Барселоні. Зіграністю і не до кінця вилікуваним Ігуаїном?

Досвід 4-х класико буде цікавим та корисним, однозначно, але з іншого боку, якось дикувато стає від того, що такі матчі можуть здатися повсякденністю. "Що там у нас сьогодні? А, знову Барса з Мадридом у футбол грають, включи краще снукер для різноманітності ))".

Загалом є деякі побоювання, з незвички, мабуть. Питання в іншому - чи зможуть обидва клуби забезпечити гідне видовище впродовж всього марафону, чи готові вони функціонально, сезон-то вже поступово наближається до ендшпілю, важко сказати.. Зате, як би там не було, таке хвилююче очікування достатньо сильно піднімає тонус і мобілізує внутрішні ресурси уболівальників обох команд, ось їм-то нудно точно не буде, де б вони не жили.

Тим часом громадськість бланкос більшістю голосів вирішує, що Адейбайор настільки класно оформив дубль у ворота шпор, що сповна заслужив на право залишитися в Мадриді на постійній основі. За 17 мільйонів євро. І всі раптом забули про свої суботні претензії до тоголезця після поєдинку з хіхонським Спортінгом, коли Ману вмудрявся промахуватися по воротах з найвигідніших ситуацій. Які ж непостійні ці уболівальники, цікаво, що вони скажуть після черги класіко?

Ліга Чемпіонів. 1/4.

2011-04-06T20:25:00.000+03:00

Фантастичні матчі нам подарували перші дві пари чверть фіналістів ЛЧ.

Стосовно Реал - Тоттенхем, так, ілюзії на сильний виступ шпор в гостях у бланкос вже почали зашкалювати. Іноді виникало таке відчуття шо Реднапп везе команду не на Бернабеу а кудись на зразок Стадіо Олімпіко в Турині, до іменитого звіра, в якого вже починають зі старістю ламатись зуби..

Попри все, констатувати повний розгром в тактичному, ігровому плані, невізьмусь, хоча кого це в дідька цікавить коли на табло 4-0..

Захищати шпор нема ніякого бажання, хоч як би цього й хотілося. Реал дійсно заслужив на такий результат. Реал продемонстрував характер, і, в деякій мірі, шось на зразок "духу чемпіона", того, чогось вже давно забутого. Великий Моуріньйо змінив в цій команді все, починаючи від ставлення до свого клубу, суперників, і закінчуючи світоглядом, який Сеу вже нявязав.

Попереду гра на Уайт Харт Лейн, в Лондоні, де вже без сумніву Реал відштовхуватиметься від здобутого результату і навряд відпустить мрію про півфінал. Тоттнему залишається тепер тільки гарно, і не по-англійськи, піти..

В іншій ж парі вівторка, все відбулось з точністю до навпаки.

На гельзенкірхенців Одверто кажучи, надій ніхто особливих не покладав. Команда, яка декілька днів назад пережила перетурбацію в звязку зі зміною тренера, апріорно, чогось стабільного показати не мала б (особливо якщо справа стосується німецького клубу). У Рангніка на підготовку до виїзду в Мілан було рівно тиждень, за який він хібащо міг зрозуміти цілі команди на сезон та перезнайомитись з підопічними. Варто і відзначити ту чорну полосу проблем які охопили стан Шальке перед грою - відсутність Гаврановіча та Хунтелара, які стали в цьому сезоні при Магаті головними діючими осбамими в команді, незмогли допомогти своїм одноклубникам, на їхні місця було виставлено єдиного нападника Рауля та Еду. Як ми можемо говорити вже - ці ротації стали для неррадзурі роковими.

В Леонардо звісно теж були проблеми - відсутність Лусіо, стовпа нинішньої оборони Інтернаціонале. Моуріньйо зазвичай вирішував цю проблему випускаючи в старті звязку Ківу - Матерраці, або ж Кордоба - Ківу, засовуючи назад у захист на голий фланг, капітана Дзанетті. Та новому тренеру Інтера в спадок від Бенітеса, разом з розваленим морально колективом, передались і невідповідні вже високому рівню захисники - і Кордоба і Марко, сильно здали в порівняні з минулим роком, тому основну надію, Леонардо поклав на плечі Ківу та Раноккьї.

Це і стало наслідком провалу..

Моторні футболісти Шальке, просто таки не давали шансів центрбекам Інтера, особливо це почало проявлятись в другому таймі, коли оборона неррадзурі почала солідно просідати. Хурадо та Еду, відчуваючи слабину суперника саме на цій ділянці поля, раз за разом проводили свої комбінації або ж просто шукали своїм пасом Рауля.

Результат цілком закономірний. Шок після дербі, очевидно пустив своє коріння занадто глибоко.

В німеччині на Леонардо чекатиме вельми непоступливий суперник, який тепер на хвилі успіху постарається як мінімум не програти..

)))))

2011-03-15T14:20:00.001+02:00

А зараз трохи гумору.. Приколісти з розважального іспанського порталу El Jueves зробили озвучення для епізоду з матчу Спортінг - Барселона. На ньому Вальдес і Маскерано намагаються пояснити Афеллаю на ламаному англійському, що він повинен віддавати мяч воротареві, а не возитися з ним сам.

Думаю, потреби перекладу з англійського незнадобиться. А ось, що говорять на іспанському.

Вальдес – Маскерано: Скажи йому, щоб віддавав мяч мені, коли він недалеко від мене, хай сам не возиться.

Вальдес – Іньєсті: Ну й у мене ж англійський, надзвичайно хороший. Я хоч в Макдональдсі не їм, а все одно успіхи у вимові роблю, ага.

Піке – Вальдесу: Слухай, а у Шакіри-то сестра є. Попросила тебе їй представити, хе-хе..

Про mes que un club

2011-03-12T15:13:00.002+02:00

"Футбольний клуб Барселона неможе померти, і не помре. Якщо зараз ніхто не захоче зайнятись цим, то це зроблю я, одноосібно. З цього самого дня, я хочу забути про ту несрпаведливість і обман, що заставили мене повернути з правильного шляху, шляху побудови команди моєї мрії. Ціль мого життя тепер, принести людям щастя і добро, на яке вони своїми щоденними турботами заслужили, і інструментом в моїх руках - стане ця команда."

З виступу Ганса (Жоана) Гампера на зборах Ради директорів ФК "Барселона" 2 грудня 1908 року.

Може це прозвучить надто рано, упереджено для декого, але всетаки, "Барселона 2005-2011" - Краща команда в історії футболу. І не сперечайтеся. У Вас, друзі мої, не вийде мене в цьому переконати, та і, як мовиться, це є істина, яка доказів не потребує. І повірте, справа тут не в моїх особистих симпатіях до каталонського клубу. Нам з Вами дуже пощастило, підкреслю, неймовірно пощастило, народитися за часів сходження цієї, безумовно Великої Команди. Ні, не клубу в цілому, в якого були різні часи, і навіть схожі на успішні часи нинішньої команди, а Команди, епохи Райкарда і Гвардіоли, команди, яка заставляє мовчати навіть найбільш запеклих суперників і ворогів, як на полі, так і за його межами.
Про Команду Жосепа Гвардіоли, будуть ще довгий час писати і згадувати. Тому, запамятовуйте кожен матч цього колективу, дивіться на його гру, насолоджуйтесь цією миттю, адже вам в майбутньому, Вам, буде чим похвалитися і про шо розказати новому поколінню..
Так вже прийнято в житті, що пам'ятники героям свого часу, ставлять по закінченню багатьох років. Успіхи оцінюються тоді, коли вони вже у минулому, заставляючи жаліти про недомовленості, недосказаності, і відсутності облиття славою і гучними оплесками їх за часів успіху. Так є завжди. Майже завжди. Інколи всетаки захоплюються за життя, відзначаючи заслуги людини або колективу пам'ятником, трофеєм, оваціями.
"Барселона 2005-2011" змусила закохати в себе, щось переоцінити, заставити захоплюватися собою напевно кожного. Є команди в історії футболу, які нахапалися всіляких титулів за певний час. Є ж команди, які залишаться в пам'яті уболівальника на все життя чимось іншим, та ось тільки в клубному музеї трофеїв небагато буде.. Успіхи одних команд пов'язують тісно з грою парою-трійкою гравців цієї команди. Успіхи других - з мудрістю тренера. Успіхи третіх - з президентом клубу. Успіхи інших - з уболівальниками, з фінансовим вливаннями, з іншими приємними причинами. Успіх же "Барселони 2005-2011" – це комплексний успіх всього колективу, це історія, це менталітет, тренер, президент, гравці, фінанси, місцевий чемпіонат, традиції, місто, сосьйос і так далі. "Барселона 2005-2011" – це більше ніж клуб. Перевершити цю Барселону наврядчи кому-небудь вдасться. За цю п'ятірку років, команда, і її гравці індивідуально, добилися стількох титулів і рекордів, що навіть найбільші прагмати та прихильники успіху "сухого футболу" позатикали роти. І, найголовніший успіх – визнання величі від ворогуючої сторони.

Також, зрозуміло, не можна розглядати окремо успіхи збірної Іспанії 2008 і 2010 років від того, просто шаленого прогресу Барселони.
Блаугранас дратують своїх суперників не лише своєю вишуканістю, блискучою грою, але і своєю спокійною поведінкою, згуртованим колективом. Навідмінно від інших команд, "більше ніж клубу" не потрібно вступати в словесну перепалку зі своїм суперником, не потрібно опускатися до брудних прийомів на футбольному полі і за його межами. Політика керівництва Барси відкрита, прозора, чесна і успішна. Величність цієї команди, яка за цей невеликий футбольний період довела всім і вся свою перевагу над іншими, визнає багато хто, але деякі, тут же прагнуть влити свою ложку дьогтю в цей медовий період. Навіщо?!! Та хіба ви можете передбачити, коли знову споглядатимете подібну футбольну машину?! Коли причепитись, придратись, ні до чого, ми починаємо злорадіти таким результатам як декілька турів назад в Хіхоні (Спортінг-Барселона 1:1)?!!

Низько, аміго, низько і безглуздо...

Звісно, до закінчення сезону, будуть ще матчі, будуть можливо поразки, але споглядаючи цю футбольну дивовижу вже зараз, сумнівів в усьому вище сказаному особисто я, повірте, непереживаю..

Я бачив, як Барса вигравала Ель Класіко у Реала (5-0), я бачив просто феноменальну першу половину темпоради, яка і досі триває, я , мав щастя насолоджуватись каталонцями в ЛЧ - мені цього досить для висновків..

Я в жодному випадку не закликаю всіх хворіти, переживати і записуватися в сосьйос цього футбольного клубу. Навпаки, мені б цього не хотілося. Я лише за відданість своєму клубу і виключно спортивній перестрілці між вболівальниками різних команд. Єдине, мені, як уболівальникові Барси, з Вашого боку, хотілося б всетаки відчувати пошану до "Барселони 2005-2011", адже вона на це заслужила..

??????

VISCA EL BARCA ! FORZA BLAUGRANA !

Borussia der im Fußball alles kann !!!

2011-02-28T14:14:00.001+02:00

Те, що не могли створити навіть чемпіонські формації Боруссії зразка 1995, 1996 і 2002-х років, позавчора створила наймолодша в історії клубу дортмундська команда , в середньому віці 22,7 років. Через майже 20 років, з 1991-го, Боруссія в блискучому стилі обіграла Баварію в Мюнхені з рахунком 3:1. Це була баварська казка, яка стає все більш схожою на чемпіонську дійсність.

Але перш ніж починати основну частину огляду, ось декілька фактів Боруссії, які народилися відразу після фінального свистка Мануеля Грефе:

1. Боруссія виграла вперше за 20 років в Мюнхені, взявши свою 20 перемогу над Баварією
2. Боруссія вперше за 20 років виграла обидві зустрічі проти Баварії в одному сезоні, що стало повторенням єдиного до вчорашнього дня випадку в історії вестфальськой команди з сезону 1991/92, і що раніше міг повторити як тренер лише великий Оттмар Хитцфельд
3. Боруссія повторила рекорд Бундесліги - в 11 гостьових перемог в 1 сезоні – тепер Вердер (2003/04) і Гамбург (2005/06) не єдині в цьому досягненні, а вже через тур вони можуть і зовсім зійти у небуття!
4. Боруссія виграла всі гостьові топ-матчі (проти Шальке, Байера і Баварії) в сезоні з однаковим рахунком 3:1

Наймолодша команда Боруссії всіх часів закінчила найдовшу негативну серію в історії клубу. Вперше через майже 20 років, Дортмунд знову виграв матч Бундесліги на виїзді в Мюнхені і, таким чином, до матчу Байера розвинув свою перевагу перед, по суті, єдиним конкурентом, що залишився, на 12 очок. Після 18 колишніх безуспішних спроб Боруссія впевнено виграла в Мюнхені - у великої Баварії. При цьому в цій грі, Боруссія предстала перед нами, вже в своїй, дійсно, чемпіонській формі. Вестфальці структуровано проводили свої контратаки, а в захисті не дозволяли собі здійснювати майже жодних помилок, що у результаті і дозволило заслужено стати переможцями зустрічі. Мюнхенці ж, які програли вперше після 3 перемог в чемпіонаті, але вже вдруге в другому колі, остаточно вибули з чемпіонської гонки. 69000 глядачів на розкупленій Альянц-арені, серед яких було 10000 фанатів чорно-жовтих, побачили багату на темп і вміст гри зустріч, яка на 100% знайшла свою відповідність для категорії "топ-матч" сезону.

У цій грі, особливо в першому таймі, домінувала саме Боруссія, яка завдяки 30-му голу Барріоса за Дортмунд в Бундеслізі, вийшла вперед. Рахунок в матчі тимчасово і короткочасно вдалося зрівняти Луісу Густаво. Але проти Баварії, що енергійно давила, Дортмунд показав просто супергру, спочатку блискучий Нурі Шахін, філігранним ударом вивів команду Кльопа вперед, а через годину і взагалі, розрив в рахунку до 2-х мячів після удару Хуммельса (3:1) остаточно поховав усі шанси мюнхенців якось вплинути на результат.

І, немов символічно, в той славний для Дортмунду вечір, Альянц-арена вперше за всю свою історію, горіла чорно-жовтими кольорами ..

Le bataille devant Marseille. Або англи на лазурних берегах.

2011-02-23T16:37:00.000+02:00

Олімпік в нинішній сезон вкочувався звично довго. У матчах французького чемпіонату підопічні Дідьє Дешама були далекі від піку своєї форми. Торік цей пік припав на весняну частину сезону. Як справа складеться нині, на жаль, поки невідомо. Проте немає сумнівів в тому, що французам треба буде показувати абсолютний максимум вже зараз, щоб мати хоч якісь шанси пройти англійців. Поки Марсель йде на третій стрічці турнірної таблиці Ліги 1, відставання від лідируючого Лілля складає три пункти, що сповна відігрувано, враховуючи відсутність у ЛОСКів показуваної восени впевненої та результативної гри. Особисто для мене Олімпік є головним фаворитом нинішнього чемпіонату Франції, навіть не дивлячись на те, що стабільності в грі колективу поки ще немає. Варто також сказати, що на початку сезону перед командою з лазурного берега було поставлено основне завдання на сезон - "вийти в плей-офф Ліги Чемпіонів". І, нарешті, цієї мети Марсель досяг. Тож як ми бачимо, бійцівських якостей команді Дешама непозичати.

В Олімпіка основні втрати в лінії атаки. Точно не прийме участі в матчі Андре-Пєр Женьяк. Ще зовсім недавно тренування відновив Матьє Вальбуена, тому навряд чи головний тренер ризикне випустити його в основі.

Участь Ремі і Брандао теж до останнього моменту під питанням. Все ж, швидше за все, ми їх на полі побачимо, причому вийдуть вони думаю одразу в старті. Дуже акуратно повинен буде зіграти Андре Айю, бо при отриманні жовтої , він автоматом пропускає матч у відповідь. Тим часом є і добрі новини, так, повністю відновився захисник Ілтон, що не грав з-за проблем з пахом з 2 жовтня. Всього ж до майбутнього матчу готувалися 19 марсельців - Голкіпери: Стів Манданда, Андранде. Захисники: Рот Фані, Діавара, Стефан МБія, Габріель Хайнце, Ілтон, Тайя Тайво, Ндіає. Півзахисники: Cіссе, Шейру, Kaбoре, Андре Айю, Абріель, Лучо, Матьє Вальбуенa. Нападаючі: Джордан Айю, Лоїк Ремі, Брандао.

У дияволів, ситуація трохи позитивніша. В Англійській Прем'єр-Лізі був переможений МанСіті, а в Кубку Англії МЮ пройшов Кроулі Таун. Варто відзначити також, що Юнайтед останніми роками стабільно доходить до стадії 1/8 фіналу і досить часто, успішно пробирається по турніру до його останніх етапів.

У списку травмованих у англійців значаться - Ріо Фердінанд, Еванс, Андерсон, Парк, Валенсія, Гіггз і Оуен. До речі, в останній зустрічі з Марселем, що відбулася більше 11 років тому, Скоулз і Гіггз грали. Останній не вийде на полі Велодрому вже точно, а ось перший зявиться майже на 100%.

І всеж, матч для МЮ очікується дуже непростий. У Дідьє Дешама дуже багатий досвід важливих матчів як гравця, так і тренера, і можна не сумніватись, що він знає як підготувати команду до зустрічі з таким суперником.
Stade Velodrome - фантастична арена, і я думаю, цього вечора на півдні Франції буде достатньо жарко. Гра думаю вийде закритою, і швидше за все Сер Алекс вибере схему з одним нападаючим і пятьма півзахисниками. Уейн Руні прогнозовано гратиме відтянутого, а Дімітар Бербатов - попереду, але також не виключено, що тренер і залишить кращого бомбардира Прем'єр-Ліги в запасі. До цього матчу Фергюсону доведеться витратити більше часу на підготовку. Його підопічні сушитимуть гру, не заперечуватимуть проти повільного темпу і ловитимуть стрімких французів на контратаках. У якому б складі не грав МЮ, це як і раніше одна з найнебезпечніших команд в Європі. І манкуніанці можуть забити на Велодромі. Блискучий гол Уейна Руні в манчестерському дербі поза сумнівом піде йому на користь. Це звісно не найкрасивіший гол в історії Англійської Прем'єр-Ліги, як деякі стверджують, але один з найефектніших на нашій пам'яті так точно, і тому цілком можливо, що Руні всетаки прорве, і йому вдастя відзначитись в матчі проти Марселя, що думаю послугує йому останнім кроком до гольового виздоровлення.
Багато що вже було сказано про гру МЮ в гостях цього сезону, і хоча команда могла б виграти і більше, але, програла то вона всього одного разу !

Фергюсона може влаштувати і нічия в цьому матчі, лиш з упевненістю в тому, що МЮ розбереться з Олімпіком на Олд Траффорд. Та як воно то буде, покаже лиш сама гра, чекати залишається недовго..

Classico L'europe. Arsenal - Barcelona.

2011-02-16T19:47:00.000+02:00

Почнем власне зі статистики, отже маємо тут таку ситуацію :

1. Венгер ще жодного разу неперегравав Барсу

2. Останні 6 виїздних поєдинків, Барса впевнено виграла

3. Кеф на перемогу Барси в ЛЧ від провідних контор - 2.5, на Арсенал - 23

4. 3 сезони підряд Арсенал незмінний учасник чверть фіналів

5. В 5-ти зустрічах між цими командами, тричі була зафіксована перемога Барси і у двух випадках все завершилось нічиєю

6. 7 Чемпіонів світу вийдуть сьогодні на Еміратс - 6 від Барси і 1 від Арсеналу

7. В 15-ти попередніх виїздних матчах ЛЧ, Барса програвала лиш одного разу - в минулому році на Джузеппе Меаца від Моура

8. Ось уже 27 матчів каноніри непрограють в ЛЧ на своєму рідному стадіоні

Барса їде фаворитом на Еміратс, і з огляду на все вище перечислене, просто повинна виносити канонірів на їхньому ж полі. Та навряд чи варто очікувати повторення минулорічного сценарію, Арсенал з того часу явно виріс, і ще більше зголоднів до трофеїв вищої проби. Та чи вистачить цього аби переграти кращу команду світу ? Те що Венгер не буде грати в закритий аля-Моур, футбол, проти Барси - це аксіома. Грати в атакувально-агресивному стилі ? Невірю.. Ось уже 5 років, Барса карає подібні намагання, і карає нещадно, і Арсенал як революціонер в цьому питанні мені не бачиться.

Як показує історія, перемоги над блауграною останніх років, давались суперникам обираючим на гру ТІЛЬКИ оборонну тактику, і при тому, неодмінно з височенним рівнем дисципліни, як це робили в свої часи - МЮ та Інтер. В канонірів всього цього немає, більш того, філософія Венгера попри всю її красу та результативність, просто напросто не включає в себе "особливий" статус суперника. Арсенал, чи то програючи чи перемагючи, завжди демонструє привабливий, відкритий та швидкий футбол. Це не Челсі, яке в АПЛ може літати на надзвуковій, виносячи одного за іншим, а потім в ЛЧ (як проти тої ж Барси) стати за для перемоги, біля своїх воріт автобусом.. Арсенал так не може, саме в цьому і полягає їх головна проблема.

Та всеж, давайте будемо романтиками. Особисто я, боліючи сьогодні за Барсу, бажаю Венгеру і його хлопцям, достойно виступити в себе дома, і подарувати всім своїм вболівальникам справжнє футбольне свято, увінчане ще й такими гостями..

До премєри опери "Арсенал-Барселона" залишається 3 години.

Italia. Percorso per Еvro 2012

2011-02-13T13:23:00.001+02:00

Німеччина 1-1 Італія

Отже, якщо одразу узагальнити - гра збірної Італії залишила вельми приємне враження. Більше того, у відсутності Андреа Пірло, Скуадра Адзурра вперше за декілька років, постала командою, здатною втілювати на полі ідеї її тренера. На чужому полі, перед суперником, який дуже хотів взяти реванш і вів велику частину гри в рахунку, італійці анітрохи не розгубилися. Не дивлячись на те, що Чезаре Пранделлі все ще знаходиться в пошуку оптимальних поєднань, вже добре видно, що етап будівництва фундаменту цієї збірної близький до свого завершення.

Що ж показала гра в Дортмунді, на які питання дала відповідь? Спробуємо спокійно розібратися з цим. По-перше, звязка Бонуччі - Раноккья показала свою повну профпридатність. Особливо порадував футболіст Інтернаціонала, який часом нагадував Алессандро Несту кращих часів. До цього дня вважалося, що реальної альтернативи ювенальській парі центральних захисників на сьогоднішній день немає. Виявилось, що це, мяко кажучи, не зовсім так. Чому, питається, зіграність Кьєлліні і Бонуччі повинна закривати дорогу в стартовий склад Раноккьї? Лише тому, що перші двоє грають разом в Юве? Давайте пригадаємо величну пару центральних захисників Неста - Каннаваро, які ніколи не грали за один клуб, але це не заважало їм з півслова розуміти один одного в збірній майже десять років. Тим більше що Джорджо ніхто ображати не збирається, він провів відмінну гру на місці лівого захисника, там його якості наразі більш потрібні. Очевидно, що Кьєлліні, Бонуччі і Раноккья на данний час - три кращі гравці оборони Італії, то чом би не дати їм можливість зявлятися на полі одночасно? Все це, поза сумнівом, розуміє Чезаре Пранделлі. Дуже добре, що тепер в команди є варіанти в центрі захисту, адже ніхто не забороняє по ходу гри з тактичних міркувань пересунути того ж Кьєлліні назад в центр. Останній сповна може стати для збірної кимось на зразок Паоло Мальдіні і грати відразу на двох позиціях: лівого і центрального захисника. Чим більше таких перевірених варіантів у тренера, тим безумовно краще.

оцінки La Gazzetta dello Sport: гравцем матчу визнаний автор забитого мяча Джузеппе Россі

По-друге, схема 4-3-1-2, яку застосував Чезаре Пранделлі, очевидно, тепер може стати основною для збірної Італії. Стефано Маурі, який грав вчора єдиного "треквартісту", і від якого в цій тактичній побудові залежало дуже багато - не підвів. Один з кращих гравців першої половини чемпіонату провів прекрасний матч, він робив все швидко, і головне, точно. Про те, що швидкість повинна стати козирем нової збірної Італії, говорили давно. Але всі спроби "прискорити" гру приводили до катастрофічного браку в передачах, особливо на початкових стадіях атак. Найявніше це прослідковувалося вже при "пізньому Ліппі". В Пранделлі, який довго і наполегливо тестував 4-3-3 команда грала швидко, але надмірно просто. Часто, суперники вже знали, що і як робитимуть італійці в наступний момент на полі, це ми бачили в перших відбіркових матчах. Тоді лише від Антоніо Кассано можна було чекати якихось нестандартних дій. Сьогодні ж ми отримуємо факт, що в команді є футболісти, здатні грати не лише 4-3-3, але і складніші схеми. При цьому новобранець Тьяго Мотта, який вчора все-таки відкривав рот під час виконання "Fratelli D’italia", прийшовся дуже доречно. Він вдало страхував своїх партнерів по середній лінії - Де Россі і Монтоліво, нетільки виконуючи функцію хвилеріза, але і сам будучи у будь-який момент готовим почати і продовжити контратаку. Таким чином, Пранделлі вдалося перейти від простого до складнішого, йому вдалося тактично урізноманітити гру команди, не втрачаючи при цьому в ефективності. По-третє, видно, що в цієї команди є ще не цілком реалізовані приховані резерви. Джанлуїджі Буффон, який, хочемо ми цього чи ні, є основним воротарем команди на найближчі роки, поступово знаходитиме спільну мову із захисниками. Повернення Андреа Пірло здатне ще більш врізнобарвити гру в середній лінії, тут важливо лише не переборщити з цим, в тому сенсі що в Пранделлі ще буде час добре подумати. Але варіант, з переходом Маурі на місце Монтоліво і Пірло в ролі "треквартісти" явно впадає в очі. + є ще естет Аквілані, його теж не варто скидати з рахунків. Крім того, намічається й здорова конкуренція на правому фланзі захисту між Маттіа Кассані і Крістіаном Маджо. Та і в лінії нападу такі футболісти, як Алессандро Матрі, Маріо Балотеллі і Джузеппе Россі, який став гравцем матчу, сповна здатні потіснити звязку екс-форвардів Сампдорії - Кассано, Паццині. Ще зовсім недавно, здавалося, що в збірної Італії немає гідних нападаючих, сьогодні ж ми бачимо, що часи змінилися.

Зараз для Пранделлі головне - не потонути у великій кількості можливих варіантів, небезпека не побачити за деревами лісу ту ж таки небезпеку завжди існує. Попереду гра із Словенією, ось там дійсно буде потрібний позитивний результат. За півтора місяці, що залишилися, не варто опочивати на лаврах, варто працювати, про що і сказав головний тренер відразу ж після фінального свистка. Італія не заслужила на поразку в цій грі, а пенальті, судді хай призначають в інших матчах.

Wayne Rooney - come back ?

2011-01-17T01:59:00.000+02:00

Без Руні якось нецікаво...

Давно вже, балуване око фанів МЮ, та й простого вболівальника, мало змогу насолоджуватись грою Уейна. На якись момент, вже почало здаватись, шо футбол десь загубив його, втратив назавжди.

Щоб трохи освіжити мою та ваші голови, давайте згадаємо як то все починалось, повернемось на три роки назад, думаю такий невеличкий екскурс в минуле нам окрім того що незавадить, дасть змогу краще зрозуміти картину нинішню.

Тож..

Говорячи про МЮ будь-якому прихильникові англійського гранда, на думку одразу приходять такі імена як: Сульшер, Бекхем, Роналдо, Руні. Список можна продовжувати досить довго, всі ці великі гравці в певний момент часу були основною ударною силою для МЮ і Сера Алекса. Ще не так багато років назад, безумовною зіркою і лідером атак був Кріштіано Роналдо. Молодий португалець всього за пару років став справжнім діамантом, з циркового поні еволюціонувавши в лідера атак манкуніанців. На полі Роналдо творив чудеса, він і забивав важливі голи для клубу, і віддавав прекрасні по точності передачі на своїх партнерів. Після фіналу Ліги Чемпіонів 2009 , де МЮ поступився своїм титулом Барсі, Роналдо як ми знаємо, перейшов в королівський клуб.

Та пусто місце небуває.

Після його переходу з МЮ, звільнена ніша лідера команди, з радістю була зайнята Руні. Відразу ж після уходу португальця, Уейн не став відкладати справи в довгий ящик, і почав штампувати голи один за іншим. Завдяки своєму приголомшливому по силі і потужності удару, і за рахунок хорошої гри на другому поверсі, нападаючий в сезоні 2009/2010 в 44 іграх зумів відзначитись 34 рази. Якщо дивитися на те в яких матчах в сезоні 2009 забивав Руні: забитий пенальті у ворота Арсеналу, який приніс перемогу над канонірами, дубль в манчестерському дербі, в 1/8 Ліги Чемпіонів гол Руні приніс перемогу манкуніанцям над Міланом, і вивів їх в наступний раунд плей-офф і так далі - всі його 34 мячі зіграли для його клубу надзвичайно вагому роль, і навряд чи б без нього, його команда зуміла б зайняти друге місце в АПЛ.

Саме Руні відкрив рахунок в матчі 1/4 фіналу Ліги чемпіонів проти мюнхенської Баварії, в якому Ман Юнайтед поступився з рахунком 2:1. У кінцівці цього матчу Уейн отримав травму коліна, із-за якої, як очікувалося, він пропустить від 2 до 3 тижнів, включаючи найважливішу гру чемпіонату проти Челсі. Не дивлячись на прогнози, Руні повернувся в стрій вже через 8 днів, вийшовши в стартовому складі Ман Ю у матчі відповіді Ліги чемпіонів проти тоїж Баварії вже на Олд Траффорд. Не дивлячись на те, що йому було протягом усієї гри надзвичайно боляче, він залишався зі своїм клубом. Обидва матчі проти Баварії довели, що Уейн дуже багато означає для колективу Фергюсона.

Після матчів в ЛЧ, він провів ще три матчі в Премєр-Лізі, але так і не зміг забити жодного мяча, поступившись званням кращого бомбардира чемпіонату Дідьє Дрогба в останньому турі. 25 квітня 2010 року Руні був названий гравцем року за версією футболістів, а потім був визнаний футболістом року за версією журналістів і уболівальників, а також увійшов до символічної збірної Премєр-Ліги сезону 2009/10.

На початок нового сезону Руні встиг залікувати своє коліно остаточно, але ніяк повернути собі оптимальну форму, яка була в минулому сезоні не вдавалось. Перший гол вже в новому сезоні Руні забив 28 серпня в матчі з Вест Хемом, реалізувавши пенальті. Знов гол Руні став дуже важливим для його клубу, згідно з клубною статистикою МЮнайтед, цей гол став 9000-м в історії клубу. Нагадаю, в минулому сезоні забивши гол з пенальті Арсеналу, Руні всоте за свою карєру, зумів відзначитись в АПЛ.

Думаю 19 жовтня після прес-конференції напередодні матчу Ліги Чемпіонів проти турецького Бурсаспора, у багатьох уболівальників МЮ і персонально у Руні, сердечко йокнуло, а може і зупинилося. На тій прес-конференції головний тренер Юнайтед, сер Алекс Фергюсон повідомив про те, що Руні не збирається подовжувати свій контракт з клубом. Напевно у багатьох хто бачив цю прес-конференцію, в голові літали фрази подібні цій: "Цікаво, скільки Реал викине за Уейна". Наступного дня Руні виступив з офіційною заявою, в якій підтвердив своє бажання покинути Манчестер. Ситуація набула свого апогею. Але. happy and. Через деякий час, між головним тренером манкуніанців і форвардом відбулася серйозна розмова, яка скоріше всього і вилилась підписанням нового контракту. 22 жовтня Руні продовжив контракт з Юнайтед до 2015 року.

Як говорилося раніше, початок сезону Руні не може занести собі в актив, навіть після підписання чергового контракту з МЮ, шрек не почав набирати форму, і по початку сезону Руні нагадує лише бліду тінь самого себе зразка минулого сезону. Його невиразна гра на Чемпіонаті світу бумерангом перекинулася на новий сезон, а травма стегна, отримана в матчі з Болтоном, лише додала головного болю.

Явним показником наскільки не вистачає Руні в атаці манкуніанського клубу, став матч проти Сіті, в якому МЮ створив всього один момент.

Та зверніть увагу ось на що: як тільки Руні випав з гри і перестав бути колишнім забивним форвардом, в МЮ виникли проблеми, на останній стадії атаки, а інколи і не лише на ній. Частенько мяч просто не доставлявся на Бербатова і останніх гравців атаки. І як тільки Руні почав набирати форму, в атаці справи помітно налагоджувалися..

Ближче до кінця листопада Руні нарешті остаточно відновився, і був готовий допомогти своїй команді підійнятися на першу сходинку турнірної таблиці. І це у нього вийшло, в матчі проти Блекберна, справжній бенефіс імені себе влаштував Демітар Бербатов, забивши 5 мячів, головним помічником і організатором бенефісу став Уейн Руні, який раз за разом подавав своєму товаришеві по команді снаряди. Багато хто після цього матчу стали міркувати про те, що шрек повернувся, і мали рацію, в матчі Ліги Чемпіонів проти Валенсії, нападаючий провів досить непоганий матч, але голів на жаль не забив.

Та ж ситуація декілька днів потому, матч проти Арсеналу - в Руні було декілька гольових моментів, але на жаль... в самому кінці матчу нападаючий міг зняти всі питання стосовно переможця цього матчу ще до фінального свистка, та призначений пенальті у ворота канонірів Уейн забити не зміг.

Головною проблемою форварда цього сезону, залишається катастрофічна гольова засуха, поки він забив всього один мяч, що сильно засмучує як самого нападаючого, так і його вболівальників. Не зумівши забити жодного мяча з гри з березня місяця, Уейну необхідно щонайшвидше почати регулярно забивати, для придбання упевненості в своїх силах. Не дивлячись на хорошу форму Дімітара Бербатова, саме Руні, що забив в минулому сезоні 34 мячі, без сумнівів є лідером атак Юнайтед, головною зброєю і життєво важливим гравцем. Як тільки Руні почне забивати, Манчестер Юнайтед буде дуже важко кому-небудь зупинити.

Тож зараз, ми можемо лиш побажати Уейну якнайскорішого прогресу, досягнення піку форми і безумовно нових блискучих сезонів, як в старі добрі часи..

Duas grandes histórias. Dois destino semelhante.

2011-01-12T15:20:00.001+02:00

Є моменти, які незабуваються ніколи...

Мало хто сперечатиметься, що Барсa в даний час на крок попереду всіх, з точки зору балансу, продуктивності, вишуканості футбольної техніки і яскравих індівідуальностей. Така ж перевага була і в Мілану в кінці 1980-х. У 1989 році, коли россонері були на піку своїх можливостей на європейській арені, тріумвірат їх талантів так само зайняв всі три місця на пядесталі.

The 1989 Ballon d'Or Finalists (number of votes in brackets)

1st: Marco van Basten (119)
2nd: Franco Baresi (80)
3rd: Frank Rijkaard (43)

Команда Арріго Саккі володіла аурою непереможності в Європі на рубежі тих десятиліть, що так само вилилося і в Серії А. Франко Барезі, Паоло Мальдіні і Алессандро Костакурта були і залишаються гігантами в історії свого клубу, так само, як і Чаві і Пуйоль, що привели це десятиліття в Барселону, теж залишать свій слід в історії Каталонії, коли їх час закінчиться.. Призначення Саккі в 1987 році спочатку зустріли досить скептично і неоднозначно, адже ніколи не іграючи професійно, він творив дива з Пармою, піднявши її з нетрів італійськго футболу. Його все одно вважали негідним кандидатом. Але Саккі став справжнім революціонером, за 12 місяців привівши на Сан Сіро Марко ван Бастена, Руда Гулліта і Франка Райкарда. Поряд з гравцями, що були, було створено прекрасне поєднання італійців і легіонерів, на зразок поєднання іспанців і південноамериканців в Барселоні зараз. Саккі був відносно недосвідчений, але його віра в свої здібності і цілеспрямованість приголомшували. Практично так само, як і Пеп Гвардіола, який, перефразовуючи Ібрагімовіча, є головним філософом Барси. Три індивідуальності, на яких побудована команда. І Мілан і Барселона володіли такими гравцями.

Може ван Бастен і Мессі відрізняються своїми технічними якостями, але вони є головними дійовими особами епохи в своїх командах. Запитаєте у будь-якого партнера ван Бастена по команді, хто заслуговував на Золотий мяч, і ви отримаєте впевнену і ствердну відповідь. Трикратний лауреат премії, він став уособленням того, які атрибути мають бути в нападаючого сьогодення. Удар з обох ніг, удар зльоту, бездоганний дріблінг, якщо цього вимагає ситуація. Якби він не був вимушений завершити карєру в 28 із-за травми коліна, можливо, він би ще раз отримав цю винагороду. Аналогічне питання і відповідь ви отримаєте і на рахунок Барселони і Мессі. Він так само є головним гравцем своєї команди, як і ван Бастен.

Без їх геніальності їх команди були б неповноцінними.

Все вищевикладене безумовно стосується і ще одного легендарного міланіста Барезі. Поза всяким сумнівом, він був одним з найвеличніших втілень героя оборонного порядку, він був натхненником, який має бути в будь-якій команді. Врешті-решт, Паоло Мальдіні замінив його, потім Чаві став тим, чим Барезі був в Мілані. Креус, і нині лишається іконою, фізичним втіленням всього того, до чого прагне клуб. Чемпіон Світу у складі збірної Іспанії провів 550-й матч за блауграну на цьому тижні, перевершивши тим самим попередній рекорд, встановлений Мігелі, у віці 30 років.

Франк Райкард.
Захисник, який був занадто хорошим футболістом, щоб лише оборонятися. Саккі наділив його ще і роллю півзахисника, на якій він і виграв разом з Міланом європейські кубки в 1989 і 1990-х. Особливо памятна перемога над Бенфікою в 1990-му, яка укріпила позиції Мілану на вершині футбольної Європи. До його каталонського аналогу Іньєсти це теж відноситься. Він забив переможний гол у фіналі Кубка Світу минулого літа. Ця роль перетворила його разом з напарником Чаві в світову зірку. Вони різні, але мають однаково важливе значення для команди.

21 рік тому Марко ван Бастен був коронований вдруге підряд. Це було визнання, данина не тільки його таланту, але і команді, яка ніколи не буде забута. Команда Барселони 2010 напевно запамятається так само, як і величний Мілан Арріго Саккі.

Disgrace of aristocrats. Chelsea.

2011-01-07T18:23:00.004+02:00

Chelsea's title defence is all but over

Мабуть, тема кризи в аристократів вже стала настільки популярною, що тільки лінивий журналюга у Гвардіан, чи Дейлі Мейл, не висвітив її у всій красі..

В той час, як машина Сера Алекса, без особливих зусиль клепає тур за туром по 3 пункти, впевнено крокуючи до свого чергового чемпіонства, їхній колишній конкурент Челсі, творить... ну скажем абсолютно незрозумілі речі. Нічого нового цим я несказав як ви розумієте..

Що ж то скоїлось таке з командою, в якої апріорі, навіть у найгірших снах подібного і бути неповинно.. !?

Ні, ну впринципі, моменти з Вулвз у "Синіх" були, десь так три в першому таймі то точно. Та всеж, виглядало це настільки мізерно і нікчемно, шо мимольотом приходила думка, ну особисто в мене, шо все це, результат простого везіння. Ну от вилітає форвард з голкіпером один на один, а ти ну ніяк не віриш шо він забє, ну ніхрена ! У вас таке траплялось ? А тому що всі моменти виникають не через якись там могутній тиск, а от просто, випадково - через помилки не досить висококласних оборонців ? В той час як атакуючі, грішать елементарними неточностями, тупими навісами в штрафну і повінстю нелогічними поперечними переводами з флангу на фланг..

А хто скаже - ну от навіщо на полі тримати відверто нулячого Лемпарда... Чи ж він настільки значить для Челсі, що можна пожертвувати ще декількома матчами, щоб він втягнувся, форму набрав ?! Де ж твої дальні удари Френк ? Тай у всього Челсі як відрізало !!

І ось вам схожість двох провальних нині команд: і Лівер і Челсі просрали Вулверхемптону. Який сам по собі команда ніяка, слабак-аутсайдер і як мінімум проти Челсі (з Лівером не бачив) грав саме як колектив без особливих притензій до суперника - поатакував спочатку, забив дурбелика, всіма силами закрився на своїй половині поля і знай собі виносив звідти мяч. Ну нічого такого не було, щоб не обіграти їх !

Нема сумніву, інші гранди так і поступлять..

Карло Анчелотті явно не контролює цей процес. Раз вже він сам заговорив англійській пресі, що у іншому місці його поперли б... Як би папа Карло не зібрав вже валізи, в Італії для нього робота завжди знайдеться. Згадуючи ту ж його італію, ніколи і ніде його команди так страшно там не валились! Він що, хоче діждатися вильоту від Копенгагена? А з такими темпами він буде, неодмінно!

З іншого боку, ну звільнити Анчелотті - і що далі? Хіддінка із збірної Туреччини викликати, як вже було колись після довгожданого вигнання Сколарі - лише тоді турнірне положення ще не було настільки гнітючим. Ситуація приблизно як в Динамо при Газзаєві, погодьтесь - здається, що гірше бути вже не може, а воно все гірше і гірше. І теж розумієш, що далеко не лише в головному тренері проблема.

Навіть є додаткова схожість з проблемами в киян - раптова, незрозуміло на кому спіймана малярія Дрогба, приблизно як загули молодих динамівців, правда в Києві ніхто не виганяв по незрозумілій причині асистента головного тренера - ну так, Шевчук сам в Аланію відправився вилітати..

Не розумію. Тримаю парі, ніхто не розуміє, що відбувається з клубом і командою. Камерам вже невдається виловити на трибунах Абрамовіча, що раніше нервово скакав на всіх іграх підряд, незалежно від їх важливості. Якщо він і вирішив позбавитися від Челсі, то все зрозуміло, що робити це потрібно на піку, а не коли команда в явній кризі і Ліга чемпіонів вже махає їй рукою..

Ну щож, маємо ми результат - провал Челсі.

Схоже, що найтрагічнішим ляпом дійсно було звільнення Моуріньйо в 2007-му. Ноги ростують звідти...

Italia. Fine della partita.

2010-12-27T19:57:00.000+02:00

Ну що ж, Італія закінчила грати у футбол, і як результат мабуть всі ми можемо констатувати, шо перша половина кальчополлі повністю виправдала всі очікування.

З одного боку на скудетто, нарешті, претендують відразу декілька команд, і думаю ні про яку там набридливу гегемонію одного клубу не може бути і мови. З іншого боку, знизу таблиці буде очевидно, до самого кінця йтиме запекла боротьба за право залишитися в Серії А. Поки ми бачимо лише одного явного аутсайдера - Барі, і це один з неприємних сюрпризів початку сезону. За іронією долі саме зліт цієї південної команди був визнаний в минулому році однією з головних сенсацій турніру.

Перейдемо до приємного, до команд, які в тій або іншій мірі виправдали очікування своїх вболівальників. Якщо говорити про лідируючу групу, то це Мілан, Наполі, Лаціо і Ювентус. Зверніть увагу, в усіх чотирьох клубах, тренери проводять свій перший повноцінний сезон. Сам цей факт досить цікавий. Дійсно, Массіміліано Алегрі і Луїджі Дель Нері приступили до роботи цього літа, а Едуардо Рейя і Вальтер Маццарі взяли на себе управління по ходу минулого сезону. Всі четверо вперше провели цього літа передсезонну підготовку зі своїми клубами. Вважається, що якщо тренер сам готував команду в міжсезонні, то він несе за результат повну відповідальність і жодні можливі невдачі не можна виправдати помилками попередника. На сьогоднішній момент саме ці клуби вважаються головними претендентами на скудетто, тут варто лише говорити про вірогідність того або іншого сценарію. Більшість експертів в Італії, відзначаючи прекрасну роботу Рейї та Маццарі, все ж вважають, що шанси на чемпіонство в обох мінімальні. Звертаю вашу увагу на зміну риторики. Шанси є, вони ненульові, але мінімальні. Та як би там небуло, це само по собі, вже досягнення і для Лаціо і для Наполі, це справжнісінький прорив, який ще недавно було неможливо собі уявити. Чому ж шансів не так багато? Тут називають дві причини - дуже коротка лавка (особливо в Наполі) і чинник статусу. Все-таки і ті і інші по своєму положенню ще далеко не команди-чемпіони і це на якомусь етапі обовязково позначиться. Логіка в подібних міркуваннях, безумовно, є. Що стосується Мілану і Ювентуса, то тут ситуація цікавіша. Червоно-чорні є фаворитами, вони грають досить яскравий, я б навіть сказав по-хорошому нахабний футбол. Причому це нахабство виявляється не лише в грі, а ще і в трансферній політиці клубу. Мілан, придбавши Ібрагімовіча і Робіньйо, буквально перевернув всі стартові розклади ще перед початком турніру. До цих знакових покупок вважалося, що россонері претендуватимуть на місце в Лізі чемпіонів і не більш того. Як ми бачимо тепер, прихід Златана багато що змінив. Але цього замало, наразі Мілан готується представити свого чергового зоряного новачка - Антоніо Кассано. Керівництво клубу в лиці Галліані діє зухвало і рішуче, практично не залишаючи конкурентам шансів. Хай сьогодні відрив й складає всього три пункти, але попереду в Мілану ціла серія не найскладніших матчів, аж до початку лютого, коли доведеться мірятися силами з Лаціо.

Ювентус використовує абсолютно іншу стратегію. Була придбана ціла група новачків, але всі вони були абсолютно без нальоту зоряності. Бянконері працювали на перспективу, на майбутнє, роблячи ставку не на самих брендових футболістів. І як ми бачимо зараз, цей вибір був повністю оправданий. Тут дуже ще цікаво відзначити, що вибір був зроблений на користь вітчизняних кадрів. Все це безумовно, дуже важливо для перспектив збірної Італії, базовим клубом якої традиційно є найпопулярніша команда країни. Одне лише запрошення Леонардо Бонуччі чого варте. Та і Гвальяреллу, нинішню "приму" нападу Старої Сеньйори теж ніяк не віднесеш до нападаючих, яких до цього сезону вважали відповідними до великого клубу. Фабіо завжди грав красиво, нестандартно, але вважалося, що всі його фокуси більше личать для клубів середньої руки, що все це не зовсім серйозно. Виявилось, що все дуже серйозно і дуже по справжньому, Гвальярелла дозрів і сьогодні грає в команді надзвичайно важливу роль, його цінують і люблять тіфозі. Звичайно не все ще в Ювентуса виходить, про це днями сказав Луїджі Дель Нері, але головне, що вийшло зробити команду, яка розвивається. Саме так, як сказав тренер, крок за кроком. Гниття з голови нарешті почало зупинятись, думаю вже можна констатувати шо період ступору і невизначеності з цілями та пріорітетами підходить до свого кінця. Починається нова ера, ера прогресу і розвитку. І дуже важливо, що під час цього самого розвитку досягаються прийнятні результати. Та поки Ювентус ще явно не взмозі кинути виклик Мілану, але цілком можливо зробить це в другій половині сезону. Таким чином, ідеологію Ювентуса цього сезону можна було б сміло охрестити еволюційною, в противагу ідеології Мілану, який придбанням яскравих зірок створив справжній ренесанс.

Трохи нижче за "прекрасну четвірку" розташувалася столична Рома. І ось тут поки що не можна сказати, що римляни виправдали передстартові очікування. Всетаки статус команди, яка в минулому сезоні на деякому етапі майже обійшла великий і всемогутній Інтер Жозе Моуріньйо зобовязував до більшого. Але старт сезону був повністю провалений, потім Ромі вдалася непогана безпрограшна серія, яка зрештою закінчилася поразкою на Сицилії. Здавалося б, дружину Клаудіо Раньйері можна було сміливо списувати. Але, як це часто з ними буває, джаллороссі здивували всіх. Ця команда живе і харчується емоціями, вона може легко і з посмішкою упустити перемогу в грі, яка вже виграна і в той же час перемогти тоді, коли від неї цього ніхто не чекає. Перемогти, зціпивши зуби. У важкій грі був обіграний лідер і ось вже Рома знаходиться не так далеко від Олімпу. Більш того, в цій грі ми побачили пристойно граючого Адріано, гра якого до останнього часу викликала лише усмішки. Чи не єдина людина, яка вірила в бразильця, була Клаудіо Раньйері. Інколи здавалося, що віра ця більше сліпа, що тренер тримає бразильця в команді із-за впертості. І ось тепер він може пожинати плоди свого терпіння, не виключено, що в другій половині сезону колишній імпаратор зможе зіграти важливу роль в поверненні римлян у верхню частину таблиці.

Йдемо далі. Палермо знаходиться рівно на тому своєму звичному місці, яке, судячи з усього, ця команда і повинна займати. Десь поряд з лідерами, інколи наближаючись до них, але не дуже близько. Зрозуміло, позначилася травма Фабріціо Мікколі, з яким Сицилія могла б набрати декілька зайвих очок. Але не більш того. Приблизно теж саме можна сказати і про Удінезе. Друге пришестя Франческо Гвідоліна у фріульський клуб було не менш важким, ніж перше. Спочатку здавалося, що не виходить взагалі нічого і що схема з трьома центральними захисниками приречене на провал. Але тут дуже вчасно запрацювали старі, створені ще Паскуале Маріно ігрові звязки. А потім на свій рівень вийшов і Антоніо Ді Натале, який мабуть так і залишиться до кінця своїх футбольних днів провідним актором провінційного театру. Хороша і гідна роль, ось тільки трохи сумно, що цей форвард так і не зміг спробувати свої сили у великому клубі.

До команд, які займають зараз "своє" місце можна сміливо віднести і такі клуби, як Сампдорія, Кьєво і Дженоа. Кьєво, який володіє одним з найменших бюджетів в серії А, як завжди виявляється командою, яка здатна дати бій кому завгодно. До цього так всі звикли, що подвиги веронців вже нікого особливо не дивують. Робота менеджменту клубу з регіону Венето, який прийнято вважати трохи "німецьким" по духу, може викликати лише повагу. Що стосується генуезьких клубів, то тут ми бачимо дві різні історії. Якщо Сампдорія, пізнавши запах слави в минулому сезоні, досить прогнозовано опустилася вниз, то в Дженоа сталося справжнє падіння одного з найпомітніших тренерів останніх років в італії - Джампєро Гасперіні. По останніх матчах його команди було видно, що тренер постійно експериментує, причому робить речі, які на тактичному рівні, сповна могли б бути визнані мало не революційними. Але все це трохи нагадувало знамениті авантюрні перемоги Бонапарта часів кампанії 1814-го року, коли він бив союзників тактично, але програвав їм стратегічно. У один прекрасний момент Енріко Преціозі набридло терпіти поразки, і він віддав перевагу менш креативному тренерові, яким є Давіде Баллардіні.

Тема Інтеру, команди, яка займає зараз явно не своє місце, особлива тема. По ходу сезону хто тільки не міркував із цього приводу, визнаючи як обєктивні труднощі, з якими зіткнувся Рафаель Бенітес, так і їх субєктивну складову. Днями ця історія отримає своє продовження, мабуть Інтер очолить Леонардо, єдина людина в світі, який, не маючи ні досвіду, ні кваліфікації може гордо предявити майбутнім працедавцям резюме з місцем роботи в двох міланських грандах. Але все це ми взнаємо зовсім скоро, а поки ясно, що Бенітес з Моратті не спрацювались. Практика показує, що бос нерадзуррі може пробачити тренерові багато що, але не прощає неналежного до себе відношення. Зараз турнірні перспективи Інтера не здаються такими вже й похмурими. У команді зібрані досвідчені футболісти, які сповна можуть витягнути ситуацію на своїх плечах і принести команді скудетто. Поживемо, побачимо.

Перейдемо до нижньої частини турнірної таблиці. Місця Катаньї, Кальярі і Болоньї не повинні ні у кого викликати здивування. Хіба що Сицилія могла б, памятаючи їх минулий зліт, розраховувати на місця повище. Але з іншого боку статус і склад клубу навряд чи дозволяє їм сподіватися на стабільні місця в середині таблиці. Цей сезон треба пережити, перетерпіти і в команди є все, щоб впоратися з поточною ситуацією і не опуститися ще нижче. Що ж до Кальярі, то тут дуже цікаво спостерігати за роботою колишнього наставника збірної Італії, Роберто Донадоні, про якого ми і взнали, як про неабиякого тренера саме в клубі калібру Кальярі. Самий час для Роберто довести всім, що він ще чогось то й вартий. Болонья ж переживає зараз дуже непрості часи, повязані головним чином з питанням зміни влади в клубі. Як ми знаємо з історії, немає нічого гіршого, ніж жити в епоху змін, саме тому всі думки Марко Ді Вайо і його партнерів мають бути направлені на збереження прописки у вищому дивізіоні.

Проблеми Фіорентіни немов сніг намотувались на сніговий ком. Тоді Сініша Міхайловіч буквально знаходився на волосину від звільнення. Не дивлячись на похмурі прогнози, сербові на якийсь час вдалося стабілізувати гру команди і втриматися на своєму посту. Але життя показало, що всі проблеми до цих пір не вирішені, команда явно пробуксовує і, очевидно, не приймає ідеї нового тренера. Навіть неозброєним оком видно що ще непережила команда виклик Пранделлі з клубу в збірну. Флоренція абсолютно справедливо може бути невдоволена своїм поточним положенням, і тут цілком слід чекати можливу швидку відставку Міхайловіча. Команда знаходиться в складній ситуації із-за епідемії травм і недаремно спортивний директор Корвіно недавно сказав, що залучатиме ще більше молоді з прімавери. Вибір похвальний, але наскільки ефективний сказати важко. У будь-якому випадку, фіалкам потрібно набирати очки вже в найближчих іграх, інакше тут можуть не допомогти навіть травмовані футболісти. Ще більше занепокоєнь викликає Парма. Сьогодні ні про яке місце в Лізі Європи не може бути і мови, а Маріно потрібно займатися тим, що він робити не дуже любить - стати тренером рятувальником. Адже розташовані нижче Брешия і Лечче - справжнісінькі зубри боротьби за виживання. Обидві команди почали сезон вже заздалегідь готовими до гіршого і вже встигли змінити тренерів. У цьому сенсі вони мають деяку психологічну перевагу перед Пармою, на яку перед початком сезону покладалися дуже великі надії. Тепер головне для керівництва всіх трьох клубів не помилитися з фігурами головних тренерів. Тут у мене більш всього побоювання викликає Маріо Беретта, який відомий в Італії, як будівельник "капканів". Веселу, відчайдушну Брешию він може просто знищити. Мабуть, якщо вилітати, так з музикою?

Що стосується Чезени, то і тут прогнози найпохмуріші, після стартового ривка команда явно здулася і готується до важкої боротьби за виживання, а одного досвіду Франческо Антоньйолі буде явно мало.

Аутсайдера Барі ми вже сьогодні згадували. Хочеться написати щось хороше, тому нагадаю, що в останніх двох іграх барійці билися як гладіатори. І проти Роми і проти Палермо команда Джампєро Вентури виглядала гідно. А значить, надія, хай і маленька, але є.

Отже перша половина сезону вийшла скромно кажучи дуже цікавою. Ми бачили справжню боротьбу, ми бачили високу щільність в турнірній таблиці, ми бачили моментами і класичне катеначо. В пісумку, кожен може обіграти кожного і нічого ще не ясно. В цьому відношенні, на мій погляд, італійський чемпіонат зробив великий крок вперед. Якби ще лише підтягнути інфарструктуру, то можна було б говорити і про початок Відродження. Але боюся цього одного сезону, а тим більше однієї половини сезону буде замало..

Театр парадоксів. Le théâtre paradoxes.

2010-12-26T16:01:00.000+02:00

Хоч і як ви, напевно, вже зрозуміли, зима – це така пора року, коли футбол поступово відходить у відпочивально-святково-різдвяно-новорічну паузу а автор блогу mi manera de ver las futbol на деякий час замовкає, проте, за звітний період перед цими зимніми канікулами сталося декілька подій про яких не гріх і поговорити.

Особливо це стосується Франції, в якій обєктом обговорення візьмем Ліон.

Ну що ж, найважливіше з цього, звичайно, те, що клуб вийшов в 1/8 фіналу Ліги Чемпіонів, де його знову чекає побачення з мадридським Реалом. Говорити про якісь шанси, розклади, давайте всетаки небудем.. Згадуючи попередні дуелі цих двох команд, шось взагалі лізе в голову думка про абсурдність букмейкерства на плейй-офф ЛЧ як такого. Жереб цей, виявилася кинутий якраз в аккурат перед матчем з Марселем, напередодні якого багато хто міркував, гадав про те, чи можливе повторення торішніх 5-5. Як зясувалося, життя все так само неможливо обернути назад як і футбол, але в сухому залишку, при цьому, залишається все та ж нічия.
Що, видно, і є відповіддю на питання, чи може повторитися торішній підсумок мадридсько-ліонського протистояння. Втім, поговоримо про це краще, коли пройде більша частина зими, і на лавці ліонського клубу будуть не так сильно мерзнути Джиммі Бріан, Йоан Гуркюфф, Міралем Пьяніч і Сезар Дельгадо.
Поки що варто відзначити те, яким чином прошйов Ліон групову стадію – двома поразками і однією нічиєю в останніх трьох матчах. Ця хода, звичайно, додала штрихи до того "театру абсурду", який спостерігався в ліонській команді восени. Втім, якщо бути точним, то йдеться не про абсурд. Як ми памятаємо, відповідь на класичне питання цього жанру про те, хто такий Годо, був вже даний адвокатом Аньйеллі – це Алессандро Дель Пьеро. У Ліоні мова, швидше, про театр парадоксів. Демонстрацією якого є перемоги в бляклих поєдинках, програші в матчах, коли демонструється краща за змістом гра, слова після цих матчів про те, що жодної кризи немає, а після перемог – про те, що він здоланий. Загалом, все те, чим радував своїх уболівальників Ліон в першій половині сезону, і алюзії на що, якщо дуже постаратися з дегустацією Кот-дю-Рон, можна знайти в творах Ежена Іонеско. Зокрема, в історії про епідемію, що охопила місто, перетворенням людей на носорогів. Коли така хвороба охоплює команду, то, звичайно, дуже важливо, щоб в ній знайшлися ті, кому образ носорога близький по духу – такі як Пюель і Лісандро, шкіру яких, схоже, не пробєш і сильнішими знаряддями, ніж свист трибун і критика преси.

У стилі парадоксів, до речі, "залізний Клод" відлив і чергову ротацію складу. Відповіддю на питання про кульгаючий лівий фланг, став зсув останнього залишившогося в строю лівші, Мішеля Бастоса, на правий фланг. Наліво відправився Лісандро Лопес, а в центр був висунутий його нібито конкурент за місце в складі Бафетімбі Гоміс. До цих перестановок додався дуже доречно і Алі Сіссоко, що до речі видужав, і виблиснувші в центрі Макун і Чельстрем, доповнені Гоналоном, а також звичними Ревейером, Діакате, Ловреном і, звичайно ж, Льорісом. Саме так зараз виглядає оптимальне поєднання ліонської дружини.
Сумно..
Дуже вже б хотілось бачити шось бойове, оте революційне, французьке, шо вражало нас до самого серця ще якихось пару років назад..

За що я люблю Іньєсту..

2010-12-26T01:07:00.000+02:00

"Часто скромность принимается за слабость и нерешительность, но когда опыт докажет людям, что они ошиблись, то скромность придаст новую прелесть, силу и уважение характеру".

Лев Толстой

Андрес виріс в глухій іспанській глибинці. Село Фуентеальбілья, населенням в дві тисячі чоловік, на рівнинах дон кіхотівської Ла Манчі, знаходиться в провінції Альбасете, знаменитій своїми складаними ножами (навахас), та більше й нічим. Надовго там залишатися не варто, як свідчить гарна іспанська приказка: "Albacete, cágate y vete", що означає "Альбасете, справляй потреби і звалюй".

Іньєста так і поступив. У віці 12 років, Андрес покинув Альбасете і попрямував в столицю Каталонії. Там його прихистила "Ла Масія"- маленький сільський будиночок поряд з Камп Ноу, що служив житлом для багатьох юних учнів Барселони. Кумиром юного футболіста став Пеп Гвардіола (або "Гвардіоло", якщо пригадати кумедну друкарську помилку британського журналіста Сіда Лоу). Постер з Гвардіолою висів над ліжком Іньєсти поряд з портретом Кетрін Зети-Джонс. Хлопчик хотів стати таким, як Пеп, а можливість грати під керівництвом капітана "прекрасної команди" і взагалі виходила за межі його мрій. Це вимагало неабиякої старанності і наполегливості.

У дитинстві маленький Лухан не відрізнявся сильним характером - в загальноприйнятому значенні цього слова - хоча, звичайно, він не став би тим, ким він є зараз, без наполегливої праці і самовіддачі. На дорозі з Альбасете до Барселони, його сімя зупинилася пообідати. Але їжа не йшла в горло, згадує Андрес: "Кожен ковток заподіював смертельний біль, нам було дуже важко".

У Ла Масії він плакав ночами. Коли його відвідували батьки, він лягав з ними в ліжко. Але найвідміннішою рисою характеру Іньєсти було те що він не приховував своїх слабостей. Колись, один каталонський журналіст розповідав історію про те, як він відправився брати інтервю у молодого гравця. Перед візитом до Барселони йому подзвонили з клубу і попросили не розпитувати Іньєсту про сімю. Інакше Андреас розреветься. Крутий парубок, правда? Нечасто спалахують такі несхожі на "зірок" зірки. Небагато героїв поводяться так несміливо, і рідко так буває, що вражаючі, вищої проби таланти приголомшують своєю скромністю при зустрічі з ними. Невизначність цієї тихої, соромязливої молодої людини була воістину видатною. Зростом метр сімдесят, худорлявий, рано лисіючий, з великим лобом, що займає мало не все лице. Порушення пігментації шкіри зробило його настільки блідим, що його обличчя здавалося прозорим. Настільки блідим, що він майже світився. У одному комедійному телешоу, хитро схрестивши пальці за спиною, його назвали "духом компанії". Там же зняли епізод про Іньєсту і Пуйоля, в якому вони готуються до сну. Іньєста, одягнений в піжаму, тихо і незграбно бреде до свого ліжка. Карлес Пуйоль, його сусід по кімнаті, вимикає світло. Раптово, в темноті зявляється біла фізіономія Андреса. Як місяць, як обличчя привида Каспера, як ті самі нічники-іграшки з 80-х. "Чортовий світляк!", - вигукує Пуйоль.

У футбольному середовищі, Іньєста виглядає ще більш дивно. Де його агресія? Де його потужність? Де зухвалість, зарозумілість, кураж, запал? Де все те, що ми звиклися бачити на футбольному полі? Іньєста завжди був особливим. Дитям він грав в щорічному футбольному турнірі сім на сім, який проводився в маленькому місті Брунете, на заході від Мадрида. Барса швидко взяла його на замітку. Чаві згадує, як йому говорили: "Придивись но до цього маленького Андресіто". Гвардіола придивився. Постеживши за тим "блідим хлопчаком" за порадою свого брата Пере, Хосеп заявив: "Цей хлопчина читає гру краще за мене". Скоро постер з Гвардіолою змінила фотографія, підписана рукою Пепа: "Кращому гравцеві зі всіх, кого я бачив". Коли Іньєсту запросили грати в першій команді Барселони, Гвардіола ще грав за неї. Він наказав своїм партнерам по команді памятати той день, коли вони познайомилися з Іньєстою. Його слова до Чаві: "Ти зміниш мене. А цей парубок змінить нас всіх" пізніше стали знаменитими. Того ж дня, Іньєста заблукав у пошуках роздягальні, довелося послати до нього на допомогу Луіса Енріке.

У Андресі було щось таке, що заважало йому бути як всі інші. Якщо Іньєста і володів видатними здібностями, він, схоже, сам не знав про це. Зрозуміло, він не хвалився своїми талантами, але і інші, як це не сумно, не кричали про нього на всіх кутках. "Іньєста - найдосконаліший гравець в Іспанії, - сказав Чаві декілька років потому, - "У нього є все. Ну, майже все - йому не вистачає лише підтримки ЗМІ". "Прикро, але в нашому суспільстві, боязкого, стриманого футболіста, не прагнуть просувати так активно, як гравця, який знає що сказати" - відзначав Лоренцо Серра Феррер, тренувавший Іньєсту з 16 років. "Він завжди був прекрасний, мене дивує, що люди так пізно відкрили його для себе". Гвардіола сказав ще сильніше: "Іньєста не фарбує волосся, не носить сережки і не робить тату. Можливо, це робить його непривабливим для реклами, але він кращий за всіх на футбольному полі". Зараз ніхто в цьому не сумнівається. Це раніше в нього могли не вірити, тепер всі його недоліки працюють на нього. Схоже, скромність допомогла йому вирости в очах публіки. Естопа, лідер іспанської рок-групи, назвав його "антигероєм", а якщо навіть іспанський рок заговорив про нього, то це що небудь та означає. Іньєста цінується ще вище після того, як провів стільки часу в забутті, так, сама відсутність "чарівливості" стала його харизмою, а фразеологізми "боязкий геній", "звичайна зірка" - стереотипами.

Сходження Іньєсти на пядестал популярності продовжувалося. Крок за кроком, він ставав все більш і більш улюблений. Навіть мадридці не змогли його зненавидіти так, як вони ненавидять більшість гравців Барси. Він був, мабуть, занадто вічливим для цього. Дуже вже невибагливим. Надзвичайно тихим. Після закінчення фінального матчу ЛЧ 2009, Вейн Руні назвав його кращим гравцем в світі, Фергюсон зізнався, що саме Іньєсту він більше всіх остерігався. Адже саме Іньєста став головним героєм півфінального матчу з Челсі, забивши шикарний гол на останній хвилині, тим самим подарувавши Каталонії цей фінал.

Популярність Іньєсти продовжує зростати. Вклад Іньєсти в перемогу Барси в тій Лізі Чемпіонів вже просто меркне перед мячем, забитим в фінальному матчі Чемпіонату Світу в Йоханнесбурзі - це був гол, який дозволив збірній Іспанії вперше в історії стати чемпіонами світу. Кращий гравець 2010 року - не кумир мільйонів жінок і не супермен з видатною нижньою щелепою. І це робить його ще цікавішим. Один коментар на чиємусь блозі попав в десятку: "Я люблю Вас, Андрес. Ви зуміли показати нам, що навіть лисі, бліді і крихкі можуть стати переможцями". Він не став завойовником Всесвіту, він просто покорив цей світ.

В день відкриття сезону, коли він був замінений в матчі з Расінгом, уболівальники схопилися зі своїх місць, щоб аплодувати йому стоячи. Це були уболівальники сантандеру. Те ж саме сталося і в наступному виїзному матчі. І в наступному. І в наступному. Іньєста улюблений не лише в Іспанії, але і за її межами. Як написав Лу Мартін з "El Pais", "Феномен Іньєсти заслуговує на глибокий аналіз. Скоро цей блідуватий парубок з Фуентеальбільї стане обєктом вивчення психологів, письменників, маркетингових дослідників, гуру по самовдосконаленню і знаменитих поетів". Будь-який футболіст, що забив переможний гол у фіналі Чемпіонату Світу, став би героєм Іспанії, але, якщо влаштувати опитування іспанських уболівальників, більшість з них побажали б, щоб ця честь випала саме Іньєсті. Це сталося по велінню долі, більш відповідного автора фінального гола важко й собі уявити. Реакція Іньєсти на гол і все, що сталося після нього, лише підтверджує вибір долі. Вразивши ворота голландців, Іньєста зняв футболку, показавши телекамерам майку з імям свого друга і капітана Еспаньйолу Дані Харке, який в серпні 2009 року трагічно помер від серцевого нападу. Важко було б придумати кращий спосіб зберегти імя Дані Харке в історії іспанського футболу. І ось, недавнє дербі, переповнений Ель Прат, папуги розгромно летять Барсі, ненависть інчади Еспаньйолу бє через край, йде 78 хвилина..
Та тут парадокс, заміна Іньєсти, гравця ворожої команди зустрічається непросто вболівальниками Барси а й всім стадіоном без виключення - стоячи, стоячи і аплодуючи..
Аплодували уболівальники, гравці і тренерський штаб Еспаньйолу. Аплодували свої і чужі. Тому що є щось, що mes que un futbol. Дружба. Добра память. Людське життя і смерть. Весь світ бачив цю майку, яку Іньєста носив під футболкою збірної, з написом: "Дані Харке назавжди з нами". Недавно він передав її Еспаньйолу - вона займе своє чільне місце в меморіалі Дані Харке, відкритому напередодні цієї зустрічі..

У святкуванні гола не було пози, була лише радість, це вийшло воістину по-іньєстівськи.

Або як щодо його реакції на пронирливих папарацці? Коли одного дня вони пішли за ним на пляж, Іньєста не показав ні роздратування, ні запальності. "Хай тягаються за мною, якщо хочуть, - сказав він, - але висміювати мої плавки - це вже занадто». Або його обітницю пройти по маршруту паломництва "Каміно де Сантьяго"? "Я потім на карту поглянув. Звичайно, це всього лише прогулянка, але в три тисячі кілометрів! Нічого собі! Але я все одно піду, я ж обіцяв".

І все одно до найостаннішої секунди не буде відомо, чи стане 2010-й рік Роком Іньєсти. Зовсім недавно Жозе Моуріньйо наполегливо стверджував, що Іньєста ніяк не може виграти Золотий Мяч що він цей приз "не заслужив". Тут же Іспанія вибухнула обуренням. Навіть у Мадриді розгнівалися - і це виглядало сильно, погодьтесь. Але, можливо, Моуріньйо і був правий. 2010-й рік був зіпсований травмою, із-за якої Іньєста пропустив більше семи тижнів. Через неї він ледве не залишився в запасі фінального матчу Чемпіонату Світу, і, здавалося, він беріг себе в тих, що передували фіналу матчах. Та все ж... найбільший тріумф у футбольній історії Іспанії відбувся завдяки Іньєсті, і кращого кандидата на цю роль уявити собі неможливо. 2010-й був звичайним роком для футболіста Барселони аж до 115-ої хвилини фінального матчу - одній з останніх хвилин останнього матчу мундіаля. І ось настав час справжнього героя. Щасливий кінець, як в голівудському фільмі. Футбольний мяч подорожував у напрямі штрафної голландців. Стояла тиша, - згадує Іньєста, - Фабрегас віддав мені пас... а потім стався Ньютон.
- Ньютон?
- Коли я зупинив мяч, я знав, що забю, - всміхнувся Іньєста,
- Все, що мені потрібно було зробити, це почекати, поки він піде вниз, щоб по ньому вдарити. А чому він став падати? Правильно, за законом Ньютона, із-за земного тяжіння. Лише цього разу, яблуком був мяч, а головою Ньютона - моя нога. Мяч впав на ногу Іньєсти і залетів прямо в сітку. Скромна людина створила найвеличезніше диво в світі. Іньєста став справжнім героєм цього фантастичного року.

Я люблю Іньєсту, люблю томущо він такий як він є, простий в своїй геніальності, геніальний в своїй простоті..

Derby a Catalunia. "El Barça roza la perfección"

2010-12-20T13:05:00.001+02:00

Сусіди бувають різні. Кому хоч раз доводилося жити в гуртожитку або в комунальній квартирі, думаю, зі мною погодяться. Погані і хороші. Грубі і ввічливі. Різні. Сусідів, як і батьків, людина не вибирає.

Сусідні в столиці Каталонії Еспаньйол і Барселона немов два сусідіа з одного підїзду, один з яких купив собі автомобіль вітчизняного виробництва, а інший – іноземного. І начебто їздить вітчизняне авто непогано, стабільно і без серйозних поломок, а імпортному хоч би що - все одно завжди виявляється швидшим, потужнішим, кращим. Правда сталося так, що в будинку нового управдома призначили, який став забороняти імпортну машину у дворі залишати, і взагалі, страшним тираном і сатрапом виявився. Тоді то й сусід з вітчизняним трандулетом почав руки радісно потирати і єхидно посміхатися, але недовго все це тривало – управдома скоротили, а разом з ним скасували і посаду таку. І імпортне авто знову в двір повернулося. З тих пір ще більше сваряться, двічі в рік, як мінімум.

Вступ затягується, пора залишати лірику, хай я і гуманітарій.

Мовою сухих цифр, про останні десять матчів між синьо-гранатовими і біло-синіми в рамках Прімери можна сказати наступне:

- немалими зусиллями Барселоною були взяті чотири перемоги, при чотирьох нічиїх і двох поразках;

- лише один раз одна з команд забивала три мячі, і, що примітно, цією командою був Еспаньйол (3:1 в 2007 р.);

- сумарна кількість показаних жовтих карток – 75 (47 в Еспаньйола»

, 28 в Барси) + 3 червоних картки (1 і 2, відповідно). Додайте до цього 7 перемог з 7 в рідних стінах підопічних Маурісио Покеттіно і рівно таку ж серію, лише гостьових успіхів, гравців Пепа Гвардіоли. Чиясь переможна хода повинна була обірватися, тому що нічия була неможлива – сам хід історії її виключав. Виключали її і гравці обох команд.

Сама гра була цікава тільки вболівальникам кулес. Так як Педро та Вілья вже до 30 хвилини перетворили це надпринципове дербі на спектакль одного актора.

Команда Пепа просто напросто знищила Еспаньйол, нема що тут сказати більш оригінального як ці банальні речі. Просто знищила. Давно красень Ель Прат не бачив такого жаху.
Новий атакуючий тріумвірат Барси - Мессі, Вілья та Педро, вже черговий тур незнає собі перешкод на шляху до воріт суперника, щоразу швидко, ефектно і в одночас граційно, з присущою Барселоні вишуканістю, розфасовує оборону суперника як нещадний кухонний комбайн беззахисного апельсина.

Таким чином Пеп і компанія продовжують загрібати всі очки на виїзді. Еспаньйол же, у свою чергу, втрачає перші 3 очки на стадіоні Корнелья Ель Прат, і тим самим припиняє бути єдиною командою Ла Ліги, яка виграла всі домашні поєдинки.
Еспаньйол своєю грою показав, що сповна зможе поборотися за місця в зоні ЛЧ по завершенню сезону, а Барса цією шикарною перемогою ще раз підтвердила статус лідера чемпіонату, на біс продемонструвавши свою феноменальну готовність боротись за все і проти всіх.

ВRAVO BLAUGRANA !

Postfactum. Sevilla.

2010-12-15T19:12:00.000+02:00

Ла Ліга розігнавшись, летить все швидше, дні стають все коротшими, голи забиваються все простіше, а дербі стають все більш принциповими...

Коли новий "бос" Севільї, Грегоріо Мансано прийшов на Санчес Пісхуан в кінці вересня, він був цілком справедливо проголошений першим "належним" тренером клубу, після того, як Хуанде Рамос зробив свій невдалий вояж в Тоттенхем в 2007. Після цієї зради, президент клубу Хосе Марія дель Нідо був дуже обережний і призначив на пост тренера того, кого добре знав - Маноло Хіменеса і звільнив його в березні минулого сезону, щоб призначити його клона Антоніо Альвареса. Альваресу вистачило ледве лише почати нову кампанію, щоб Дель Нідо усвідомив свою помилку. Він міг ще влітку призначити Мансано, тренера з 30-річним досвідом, який вивів Мальйорку на майже космічні висоти торік (лише борги і регламент перешкодили балеарцям грати в Європі). Вибір Мансано був ходом продуманим - цей фахівець завжди був спокійним, обачливим тренером, можливо, найтихішим зі всіх іспанських наставників, а також телепатом, який нібито знав що твориться в головах його підопічних. Великим недоліком цього плану, було те, що Мансано раптом виявив, що в його команди жодних планів власне і немає. А в головах абсолютно порожньо. Домашня поразка в цю суботу з рахунком 3-1 від Альмерії стала 5ою підряд, і це найгірша ігрова смуга клубу з часу сезону 99/00 (тоді команда вилетіла в Сегунду за підсумками сезону). Що ще гірше, Севілья програла команді, яка виграла лише другий матч цього сезону! Три роки тому Севілья після 15 турів сиділа на третьому місці з 34 очками. На цій же стадії сезону хлопці Мансано ледве дісталися до 11-го місця з 20 очками, і пропустили 26 мячів - це гірший показник з 1967 року, всього на три менше, ніж в Сарагоси, якій Реал Мадрид, як істиний Дон Карлеоне, відправив ще три голи в посилці, в неділю увечері.

У місті Севільї, Мансано почав з 4 перемог в перших 6 турах. Потім андалужці програли ще 6. Проте, навіть новий тренер, що стоїть спокійно біля бровки протягом 90 хвилин, не може зрозуміти, як зупинити гниття ще не так давно сильної та потужної команди. І навіть Мансано, стійкий і спокійний, не витримав: "Деяким з Вас лише 20 років, і ви зобовязані бігти!", - кипів Грегоріо на прес-конференції. "Ми не можемо просто весь час бігати за мячем, яким володіє суперник". Проблема, з якою стикається Мансано, не в тому, що його футболісти погано працюють - здається, вони просто втратили бажання перемагати. Хоча якби це було так просто..

На папері в команді є пара сильних виконавців, і яка-неяка репутація за плечима. Але вся сила Севільї так і залишається на папері - в кваліфікації до Ліги Чемпіонів її вибила Брага..
Зараз команда в кроці від вильоту з Ліги Європи. Одним небесам відомо в якому стані андалусійці підійдуть до матчу з Реалом, якщо програють Борусії в Лізі Європи.

"В команді немає прагнення, як раніше" - визнає Драго, який проводить свій 6 сезон в андалусійському клубі. Мансано після поразки від Альмерії назвав це явище дуже низьким бойовим духом. Всякий раз, коли команда під час гри стикається з проблемами, гравці Севільї здаються нездібними або не бажаючими реагувати. Як завжди - причини невдач на полі потрібно шукати в тому, що відбувається за його межами. Машинне відділення команди - два центральні півзахисники Ромарік і Дідьє Зокора, недавно були оштрафовані на 30 000 євро кожен за те, що порушили режим, і таємно втекли з готелю команди рано вранці, в день матчу з Барселоною на Камп Ноу. Того самого матчу, який Севілья бездарно програла 5-0. Але цей випадок, мабуть, не послужив уроком. Додайте до цього всього щей травмованого кращого бомбардира команди Луіса Фабіано, який будучи одним з кращих гравців Прімери, залишився в Севільї, хоча й цікавилися ним далеко від Санчес Пісхуана. Надію Севільї, розцвітаючого Хесуса "Пітера" Наваса, який після того, як виграв Чемпіонат Світу із збірною, цього сезону зіграв лише дві гри через травмк ахіла. Нескінченного професіоналізму Фредеріка Кануте, який все ще демонструє свій фірмовий спокій і клас, і якому так бракує талановитий партнер, так як схожий на вантажівку у вирішальні моменти, Альваро Негредо на цю роль ніяк негодиться.

Дні перемог в кубках і почесного звання "третьої сили Ла Ліги" вже рахують свій кінцевий відлік. Подібно до Дані Алвеса, Сейду Кейти і Крістіана Паульсена, можуть піти ще пару лідерів команди. Їх нема ким замінити. Здається, що навіть сам диявол Мончі втратив хватку. Він витратив близько 80 млн. євро за останні три роки на гравців, таких як Тіберіо Гуаренте, Алексіс, Ромарік, Зокора, Абдулай Конко, Лаутаро Акоста, Коне і Том де Мул. Президент Севіжі, трохи відвернутий процесом у справі про корупцію, навряд чи зараз думає про те, щоб призначити третього тренера за рік.

Цілком можливо, Мансано залишиться, щоб спробувати відновити команду в наступне трансферне вікно.

І починати потрібно з центру поля і центру оборони. На цій ноті напевно і закінчимо: Після трьох років, коли командою керували недосвідчені тренери, в клубі нарешті зявився дійсно крупний фахівець, який може відповідати новітній історії Севільї. Все, що необхідне зараз команді - щоб в ній зявилися відповідні футболісти.

Ла Лізі потрібна третя сила..

L'evento principale Italia

2010-12-11T17:36:00.002+02:00

Шістнадцятий тур чемпіонату Італії не залишає іншого вибору як присвятити аппенінському футболу суботній вечір. І як вивіска, і з точки зору турнірної боротьби, центральним матчем стане, безумовно, протистояння Ювентуса і Лаціо на Стадіо Олімпіко в Турині.

На даний момент, до радості уболівальників обох команд - повною мірою виправдовуються їх найоптимістичніші передсезонні очікування. А "орли" і взагалі стали для багатьох справжньою сенсацією першої частини чемпіонату. Прекрасний початок сезону дозволив підопічним Едуардо Рейя довгий час одноосібно займати першу стрічку в турнірній таблиці кальчо. Проте багато хто, стежачи за переможною серією бьянкочелесті, передрікав їм швидкий і неминучий спад, в тому числі і серед авторитетних джерел. Після образливої поразки в римському дербі, в наступному ж турі було втрачено ще 3 очки в матчі із скромною Чезеною, внаслідок чого Лаціо поступився першою стрічкою Мілану. Найгірші побоювання почали справдуватись. Але ось далі все пішло по досить несподіваному сценарію. Здавалося б, втратившу упевненість, різко скинуту з небес на землю команду, Едуардо Рейя зміг дуже швидко встряхнути і знов поставити на переможні рейки. Один з прямих конкурентів, Наполі, був впевнено переграний вже через три дні після чезенського фіаско, а гравці нинішнього Лаціо продемонстрували найважливішу якість турнірного бійця – уміння тримати удар і продовжити турнірну ходу вже куди чіткішим кроком. Потім були два непрості матчі з Пармою і непоступливою домашньою Катанією, а в попередньому турі бьянкочелесті отримали ще одну знакову перемогу, над чемпіоном Інтером, при чому яку перемогу !!

На черзі Юве?

Навряд чи підопічні Дель Нері готові з цим погодитися, адже справи у них теж вельми непогані. Ювентус впевнено йде по турнірі, причому, створюється враження, що бьянконері, подібно до розумного бігуна на довгі відстані, міцно тримаються в лідируючій групі, терпляче, рівно і стабільно слідуючи по дистанції, щоб ближче до фінішу скористатися втомою суперників і зробити несподіване прискорення. При цьому, в Дель Нері у розпорядженні постійний, прогресуючий, цікавий і різносторонній колектив, що грає часом в дуже симпатичний футбол, та щей на думку багатьох ця команда ще далеко не повністю реалізувала свій потенціал.

Та повернемося до майбутньої гри і поглянемо на плановані стартові склади. Схему, по якій зіграють господарі, вгадати не важко. Це буде стандартна розстановка сеньйора Дель Нері 4-4-2. Неоднозначний тільки вибір на декількох позиціях. Зліва в обороні за відсутністю кращих варіантів використовується Фабіо Гроссо. Справа, де вибір не настільки однозначний, "La Gazzetta dello sport" прогнозує появу з перших хвилин Зденека Григери.Таким чином за правий фланг відповідатимуть він і Мілош Красіч, а зліва розташуються Гроссо і Маркізіо. Є і інший можливий варіант, наприклад, місце Григери займе блискучий в нинішньому сезоні Марко Мотта, а зліва замість Маркізіо вийде Пепе. У такому поєднанні фланги, ймовірно, виглядатимуть небезпечніше з точки зору атаки, а ось ризики в обороні істотно мають підвищитися. Цілком ясно, Дель Нері дуже розраховує на Красіча, але, з іншого боку останнім часом серба навчилися щільно тримати, і в цій ситуації хитрість зі зміщенням акценту атак направо, що означає вихід Пепе, могла б бути виправданою, якщо не з перших хвилин, то по ходу матчу точно. У нападі дует, швидше за все, залишиться тим же, який починав матч минулого туру з Катанією. Форма Гвальярелли сумнівів зараз ні у кого не викликає запитань, а краще всього він останнім часом взаємодіє з Яквінтою.

Тренер Лаціо Еді Рейя скоріш за все вибере схему 4-2-3-1, в якій, цілком імовірно, не дістанеться місця одному з лідерів колективу Крістіану Ледесмі. Аргентинець, здається, після виклику Пранделлі в збірну Італії і не цілком вдалому дебюту, дещо занедужав і в останніх іграх все частіше поступається місцем бразильцеві Матузалему, що навпаки швидко набирає форму. Отже, швидше за все, в центрі пару надійному Крістіану Броккі складе саме він. Цей футболіст дуже добре бачить поле і володіє непоганим довгим пасом, так що навряд чи можна говорити про те, що без ідеального Ледесми Лаціо втрачає щось над істотне. У обороні одна вагома втрата - травма Стефана Раду. Замість нього напевно вийде юний афро-бельгієць Каванда, на долю якого припаде складне завдання, - протистояти на фланзі Мілошу Красічу. І, якщо він з нею не впорається, Ювентус тут отримає серйозну перевагу. Луіс Каванда непогано виглядав в грі з Міланом. Чи впорається цього разу африканський юніор з підвищеною відповідальністю? Питання відкрите.
Що ж стосується атаки, то тут все доволі передбачувано. Кращого бомбардира клубу Серджіо Флоккарі підтримуватимуть з глибини Маурі, Сарате і Ернанес. Цей тріумвірат буде, як завжди мінятися місцями, але Маурі, враховуючи серйозність суперника, ймовірно, частіше зявлятиметься глибше. Багато що визначить гра нинішнього натхненника атак бьянкочелесті Ернанеса. Бразилець блискуче проводить чемпіонат і найважливішим завданням контргри Ювентуса буде мінімізувати можливості здобуття ним мяча в небезпечній близькості до воріт і виключити його проникнення у вільні зони, не забуваючи при цьому про не менш талановитого Мауро Сарате.

Тож нам дорогі вболівальники належить переглянути цікавий поєдинок двох команд, що настільки упевнено йдуть по турніру, що час для зясування стосунків давно настав. Зіткнення неминуче, а результат настільки ж непередбачуваний, наскільки неочікувані нинішні турнірні позиції команд. Хто б міг уявити, що до середини чемпіонату самим забиваючим клубом буде Ювентус, а оборона Лаціо пропустить до цього дня менше всіх?

Італійська субота розставить всі крапки над і, і ми накінець зясуєм яка ж цих команд продовжить гонитву за Міланом по таке омріяне скудетто.

EL GRANDE CLASICO. EL GRANDA BLAUGRANA !!!

2010-12-04T23:48:00.000+02:00

Неначе існує список речей, які ця, нинішня Барселона повинна зробити щоб перевершити всіх своїх славних попередників, щоб довести свою неабияку висоту, вищий за них рівень в красномовстві на полі. І знищення Мадрида 5-0 одна з них. Паралель була очевидною...
Гвардіола присвятив перемогу Карлесу Решаку і Йохану Кройффу.
Чаві говорив про нинішню команду Барселони як про "синів системи", що у випадку з Серхіо Бускетсом є мабуть найбільш влучним порівнянням.

Справа була не в тому, що Барселона обіграла Мадрид, ба навіть роздавила його. І не в тому, що вони заставали капітулювати Моурінью і 11 чоловік ціною в 292 млн. євро - хоча це їм явно погріло душу. І не тому, що вони перемогли команду, до сього моменту що непрогравшу жодної гри в сезоні. Справа була навіть не в тому, що Гвардіола реалізував власну manita – вигравши всі пять класіко як тренер Барси із спільним рахунком 16-2. Справа була в тому - що вони зробили це у власному стилі. У стилі, який був би авантюрою для будь-якої іншої команди. Бускетс грав пятою навіть не дивлячись на те, що знаходився під шаленим пресингом таких монстрів як Алонсо та Роналдо, і був останнім на своїй лінії. Якщо у когось душа і пішла в пяти, то точно не у цього кантерано. Якщо Чаві раптом опинявся в неприємній ситуації, то всякий раз знаходив з неї достойний вихід. Навіть Вальдес, вірний заповітам Кройффа, пасував мяч землею.

Другий гол стався після 20-ти передач і хвилини безперервного володіння мячем під акомпанемент ole з трибун. Якщо Барселона і забила чотири голи, завдавши чотири удари в ствір – фантастичне попадання Мессі в штангу вважається ударом не в ствір воріт – те тільки тому що вони не били, поки не заносили мяч у ворота черговою передачею. Барселона розтерзала Мадрид. Не якусь там команду ослів - а Реал Мадрид. Барселона розшматувала їх ніжно, з витонченістю, а не з насильством. Як писав в El Раіs Рамон Беса: "Голи падали на Камп Ноу немов осіннє листя: природно, красиво і безтурботно". Приголомшуючим був контроль Барселони, нікчемність Мадрида. "Поразка – не найстрашніше, найгірше – не розуміти, що взагалі відбувається" як казав мадрідіста з AS Томас Ронсеро. Барселона зробила 636 передач, Мадрид – 279. "Вони могли б грати двома мячами", – писав Роберто Паломар, – "і Барселона контролювала б обидва". Чаві, кращий центральний півзахисник в історії Іспанії, і людина, яка стала головним героєм минулого класіко, віддала 114 точних передачі з 117-ти. Ось вже в шостий раз він долає відмітку в сотню пасів. Бускетс і Іньєстою то окремий випадок. Якщо перший під шалені аплодисменти кулес ганьбив Ді Марію, Алонсо, Роналдо та Ко своїми підбираннями під себе, то Іньєста і взагалі вирішив позмагатись з Мессі по накручуванню футболістів суперника, періодично заставляючи їх виходити з себе і фолити.

Про Вілью - окрема тема, не для цього блогу. Сказати лиш шо він неймовірно талановитий форвард, мабуть вийде одним з найбільш навмисно принижених для нього епітетів.

І був ще Месси. Він не забив вперше за 10 матчів. Не виконав жодного з його фірмових забігів. Але він віддав два ідеальні гольові паси і розбив в пух і прах тезу про те, що Роналду є досконалішим гравцем, створивши найголовніше, що зазвичай втрачається за міркуваннями про голи і хитрощі - він контролював гру. В черговий раз. Навіть клінічно одержима Marca, хай і понила з приводу судді, визнала, що гра Барселони була "МОУчительною для Мадрида". І суть не лише у виступі Мадрида, Барса створила те, що Санті Сегурола назвав "симфонією" – один з найнеймовірніших виступів, який хто-небудь зміг би пригадати. AS оголосила, що Барса "все ще знаходиться на декілька кілометрів попереду Мадрида".

Існує питання, яке регулярно задають - яка команда "Барселони" була кращою в історії клубу? В той понеділок, цей склад гордо підняв руку..

Grande Derby, Grandi Numeri Della Madonnina

2010-11-15T19:25:00.001+02:00

Матчі подібні цьому завжди очікують, деякі, заради них і дивляться весь чемпіонат, іншим це просто частина одного великого цілого, але в будь-якому випадку, бути в таких моментах байдужим - значить нелюбити футбол.

Ще до стартового свистка в цьому дербі, все було не очевидно, включаючи і те, яку ж саме схему на гру вибере Рафаель Бенітес для цієї зустрічі. Строго кажучи, називалися три варіанти: 4-3-3, яку анонсувала La Gazetta dello Sport ще в суботу, варіант 4-3-1-2, який, начебто, витікав з логіки подій, а також 4-2-3-1, яка мала на увазі вихід Пандева з перших хвилин. З Міланом теж було далеко не все ясно. Преса пророкувала навіть "різдвяне дерево" з Роналдіньйо і Зеєдорфом під Ібрагімовічем.

Як виявилось, обидва тренери з різних причин віддали перевагу формації 4-3-1-2, з якою обидві команди і почали зустріч. В результаті, ми стали свідками важкої перемоги червоно-чорних, яка поставила нерадзуррі в украй важке турнірне положення. Інтер вже на п'ятому місці, він відстає від лідера на цілих шість очок, але, головне інше, головне – чемпіона більше ніхто не боїться. Але про все по порядку. Насправді, великого вибору у обох наставників і не було. Роналдіньйо був не зовсім готовий до гри, і ні про яку "ялинку" не могло бути і мови. У відсутності Пато, Робіньйо міг вийти лише в парі з Ібрагімовічем, а раз так – то під ними міг грати лише чемпіон Зеєдорф. У опорній зоні можливих поєднань було декілька, але було вирішено поберегти Андреа Пірло і випустити Фламіні. Події показали, що хід цей себе сповна виправдав. У лінії міланської оборони преса пророкувала вихід Антоніні з перших хвилин, але Алегрі вважав за краще зробити ставку на досвід Джанлуки Дзамбротти. Рафаель Бенітес, у свою чергу став заручником того, що Естебан Камбьяссо був "майже травмований". Отже, варіант з Дзанетті, Станковічем і Обі напрошувався сам собою. Випустити Горана Пандева з перших хвилин іспанець не зважився, і попереду довелося покластись на тріо Снейдер – Міліто, Етоо. Але, саме неоднозначне рішення Бенітеса – це вихід Кордоби не в центрі, а на позиції правого захисника. Всі ці дні перед дербі, експерти дружно сватали туди Давіда Сантона, який зараз виглядає відверто краще, на думку багатьох експертів в італії, навіть самого Майкона. В результаті, обидва фланги Інтера були занадто повільними, адже ні Ківу, ні Кордоба особливими швидкісними якостями не відрізняються. Більш того, в центрі оборони замість можливого колумбійця вийшов Марко Матерацці, який зіграв в цьому дербі не останню і, на жаль, для тіфозі Інтернаціонале, не саму кращу роль.

З перших хвилин Мілан почав атакувати, роблячи це в основному через фланги, де Абате сміливо міг включати третю швидкість, не боячись жодної конкуренції. Якби не подальше видалення, бути Іньяцио одним з героїв зустрічі, адже підсумкові 4.5, які йому поставила гадзетта – лише результат цього дурного видалення. Як би там не було, дуже скоро россонері повели в рахунку. Спочатку здалося, що пенальті, який був призначений за фол Матерацці на Ібрагімовічі, був не безперечним, але після перегляду відео ви зможете переконатися зовсім в зворотньому. Інша справа, що багато хто скаже про те, що в дербі, та ще так швидко, такі пенальті арбітри не ставлять. Але все це буде трішки від лукавого, адже якщо ми пригадаємо торішнє перше міланське дербі, в якому команду Леонардо дуже швидко залишили в меншості, то прийдемо до зворотнього виводу. Але для Інтеру нічого ще не було втрачено, адже здалося, що арбітр скоро вирівняє положення на полі, благо, що Ріно Гаттузо отримав жовту картку, і було видно, що ветеран не завжди встигає за темпом гри. Тут треба віддати належне Алегрі, він цю ситуацію відчув і прибрав небезпечного Гаттузо, випустивши напівздорового Пірло, якого, по правді кажучи, можна було б і поберегти. Але результат цього матчу був дуже важливий, це відзначали всі, це і розумів міланський тренер. Бенітес теж не став відкладати заміни в довгий ящик випустивши Пандева замість абсолютно загубившогося і хворого Міліто. А трохи раніше, іспанець прибирає і Обі, кидаючи в бій молодого бразильця-таланта Коутіньйо. Таким чином, схема Інтера перетворилася в 4-2-3-1 з Етоо в ролі центрального нападаючого. Саме така побудова і стала візитною карткою нинішнього, "бенітесівського Інтеру". Артефакти Моуріньйо більше не заважали Рафаелю творити. Здавалося, що ось зараз таки і почнуться проблеми в Мілану. Це враження ще й посилилося після того, як Пандев дуже грамотно змусив Абате отримати другу жовту картку і Мілан залишився удесятьох. Ось тут вже в Інтеру були всі козирі, щоб порівняти рахунок, а можливо, і дожинати кузенів. Але Алегрі, прибравши Робіньйо, а потім і Зеєдорфа різко змінив вектор командної гри, давши вказівку тримати рахунок, по можливості контратакуючи. Нічого нового в цьому прийомі не немає, поважно лише, що він був зроблений дуже вчасно.

Практика показує, що довга гра на відбій вимотує сторону, що обороняється, особливо це яскраво ілюструє Італійський футбол, і поступово в тих, що атакують починають виникати моменти для взяття воріт. Але не в нашому випадку. Виною тому дві причини. По-перше, червоно-чорні дійсно здорово відбивалися, граючи, деколи, на межі людських можливостей. Навіть ніякий Пірло здорово відпрацьовував в обороні, про останніх це, само собою, теж можна сказати повною мірою. По-друге, останню свою, вирішальну заміну Бенітес зробив, видно, не зовсім подумавши про наслідки. У захист іспанця варто сказати, що часу багато думати у нього не було – Матерацці, після жахливого зіткнення з Ібрагімовічем, понесли на носилках, і потрібно було швидко когось терміново випускати. В Бенітеса, судячи з усього, сіпнулася рука і він випускає Бьябьяні. Враховуючи, що останній не отримав жодної оцінки, а сам Бенітес отримав 4.5, можна зробити висновок, що заміна ця була украй невдалою. Все-таки Жозе Моуріньйо умів в таких випадках робити правильні заміни, а в цій ситуації логічніше було випустити на полі саме Сантона. В результаті, Бьябьяні заважав попереду більше своїм же партнерам, а ззаду утворився дуже великий простір, який із задоволенням використовували футболісти Мілана, перш за все Златан, щоб розвивати довгі і нудні контратаки. Інтер втрачав ці дорогоцінні секунди і до справжньої небезпеки справа ніяк не доходила. Так Мілану і вдалося довести зустріч до перемоги. Алегрі показав себе якщо не грамотним тактиком, то людиною, яка уміє приймати вірні рішення по ходу матчу. А ось про Рафаеля Бенітеса останнє, із зрозумілих причин, сказати нажаль поки не можна. Мілан знов вийшов на перше місце. Якщо ви поглянете на турнірну таблицю Серії А, то звернете увагу на те, що лідерів фактично двоє. А ось за ними йде щільна група команд, в якій Інтер тепер, – один з багатьох..

Нічим зараз чорно-сині не краще ні за Юве, Рому, Наполі. Цей Інтер більше ніхто не боїться, така сьогоднішня реальність. І це проблема. Команді Бенітеса потрібно заново відновлювати свою репутацію, репутацію клубу, який перемагає вся і всіх. Ось тільки чи вийде це зробити, при усе більш зростаючому тиску на тренера? Поживемо – побачимо. Що стосується Массіміліано Алегрі, то він ще не став великим тренером, але те, що він на вірній дорозі - ця гра довела. Хай він не зробив поки нічого видатного, але виграти своє перше міланське дербі - вже не мало. Уміти управляти грою в різних ситуаціях – важлива віха тренерського мистецтва. Так вже сталося, що жоден з тренерів, що діють нині, в серії А - не вигравав в своєму житті скудетто. Для когось воно стане першим в житті. Я не памятаю, чи було колись взагалі таке, за останніх 20 років. Але дуже хочеться, щоб титул виграв самий гідний.

El Sabio

2010-11-12T17:31:00.001+02:00

Грегоріо Мансано створював Мальйорку сезону 2009/10 впродовж 5ти років. Із скромного бюджету і не менш скромного підбору гравців, Мансано створив команду, яка в минулій темпораді не просто добула путівку в Лігу Європи, але й по рівню гри йшла врівень, а десь і вище, з такими командами як Севілья, Атлетіко, Вільярреал, зовсім трохи відставши по очках від четвертої лігочемпіонськой позиції на фініші сезону. Чиновники УЄФА розпорядилися посвоєму, заборонивши по незрозумілих причинах (ну невірю я що виключно із-за фінансових труднощів!) виступати балеарцям в другому за значимістю клубному єврокубковому турнірі.

Севілья ФК

Кожен раз, коли заходить дискусія про іспанський футбол, і в мене питають про те як повинен розвиватися і прогресувати футбольний клуб, я тичу пальцем своєму співбесідникові у бік кращого андалусійського клубу. Севіжжя - зразок успішного менеджменту і селекційної служби. Про її розвиток і селекцію ми з вами вже говорили тут в моєму блозі. Зараз же пропоную подискутувати про поточні її справи. Грегоріо Мансано був призначений головним тренером Севільї в кінці серпня 2010 року (коли час дозаявок на трансферному ринку добігав кінця – це уточнення буде важливе далі по тексту). За прикладом Мальйорки можна передбачити, що Севілья Мансано це проект не миттєвий, тобто чекати чудес від "севільїстас" тут і зараз не варто, це однозначно. "Хочу зробити з Севільї команду-переможницю. Але у мене немає спеціальної кнопки, яку натискуватимеш – і всі відразу забігають. Я не чарівник з країни Оз. Але цей клуб володіє всіма якостями, щоб стати великим. Наше завдання – бути серед найкращих, до чого і прагнутимемо", - заявив Мансано після свого призначення. Мансано прийшов в клуб в той момент, коли Севілья динамікою своїх результатів почала скочуватися вниз. З конкурента на першу трійку, "нервьйоненсе" перетворилися на конкурента на першу.. шестірку. Даний спад можна було чекати, оскільки дуже важко знаходитися зверху турнірної таблиці при регулярних продажах ключових гравців, а на місце тих, що пішли - не завжди набираючи гідних замінників, яка б хороша селекційна служба не була . Мансано – призначення по-севільськи. Зараз лише ледачий не висловлюється про ігрову кризу "Білої Андалусії". Багато хто вже списав цю команду з конкуренції за лігочемпіонське місце. Може це і правильно. А може це тотальна перебудова імені Грегоріо Мансано? Можливо мудрий Мончі свідомо пішов на цей крок з призначенням даного ентренадора, щоб вже в наступному сезоні Севілья зявилася іспанській публіці як реальний конкурент за медалі ?
А поки, давайте мигцем пробіжимося по складу і висним – чи є з чого/кого ліпити цю нову "команду-переможницю".

Воротарі.
Номер один – Палопіще! Тут без варіантів – один з кращих воротарів Прімери на сьогоднішній день. Воротарської проблеми в Севільї не повинно бути ще пару сезонів так точно (тьху-тьху-тьху через ліве плече).

Захисники.
Перехід Адріано до Барси і Скілаччі до Арсеналу зробили цю лінію найслабшою ланкою Севільї на данний момент. Прибулий з Валенсії замінити француза Алексіс поки що зі своїми обовязками не справляється повною мірою. У зворотному напрямі з Барселони (точніше, з Туріну через Барселону) прибув фланговий захисник Мартін Касерес, який використовується Мансано частіше в центрі захисту в парі з Ескюде. Як і уругваєць знаходиться в команді все-таки на правах оренди, і сидить напівприсівши на валізах, неособливо то маючи перспективу в основі, так і француз, між іншим, також не виглядає незамінним. Високий молодий аргентинець Федеріко Фасіо теж явно не викликає довіру у головного тренера, частіше за інших висиджуючись на лавці запасних. Після уходу Дані Алвеша, в Севільї так і не зявився обіцяний Дель Нідо фланговий захисник що вміє з користю регулярно підключатися до атак. Ще є в наявності латералі або молоді і не досить кваліфіковані (Серхіо Санчес, Муамаду Дабо, Конко), або повільні, таранного типу (Ф. Наварро, Луна), або вже старезні (Драгутіновіч, Руано). Можливо до зимового трансферного вікна ми всеж побачимо поліпшення в зіграності на деяких позиціях в лінії захисту ну або ж будемо свідками перших трансферів імені Мансано (особисто я чекаю когось з Мальйорки, наприклад Ратіньйо, Раміса або Креспі).

Півзахист.
Куди краще справи йдуть в лінії півзахисту. Тут вже видно руку Грегоріо. Випускаючи замість Хесуса Наваса (із-за травми останнього або по інших причинах) Алехандро Альфаро або Акосту, новий ентренадор таким чином дає зрозуміти, що незамінних гравців в команді немає. Зліва на фланзі Мансано намагається реанімувати Капеля, по черзі тасуючи лівий фланг з Капеля на Перотті. Ренато, Ромарік і Зокора, з приходом Чигаріні і Гуаранте (не можу не захопитися в черговий раз селекцією Севільї) повинні заграти або ще краще, або звільнити місце італійцям.

Напад.
Головним досягненням минулого міжсезоння на трансферному ринку можна рахувати утримання всіх трьох своїх головних бомбардирів в клубі. Порівняно з минулим сезоном, більше ігрового часу отримує Альваро Негредо. Луїш Фабіано і Фредерік Кануте по колишньому в повній бойовій готовності. Отже, зміни в команді присутні і на їх втілення потрібний час. Найбільшою проблемною як я вже зазначав виглядає лінія оборони.

Прийшовши до Севільї, Мансано не привів з собою нікого з Мальорки, не тому, що немає гідних з острівян, і не тому, що Мансано не такий як всі нормальні тренери (кожен коуч бажає працювати з тими, чиї можливості він вже знає), а тому, що Грегоріо грамотний тренер і нікуди не квапиться. "Я не чарівник". Перші ж пів роки для нього – визначитися з планом подальшого розвитку, подальшого будівництва команди.

Мансано і Севілья - шлюб по коханню з елементом розрахунку. Даним шансом Грегоріо повинен скористатися. Адже не просто так він би кинув на пів дороги ставшу йому рідною Мальйорку. "Цей клуб володіє всіма якостями, щоб стати великим. Наше завдання – бути серед найкращих, до чого і будемо йти".

Campeonato Carioca de 2011 começará dia 19 de janeiro

2010-11-06T18:53:00.000+02:00

Вчора відбулося засідання Арбітражної Ради Федерації футболу штату Ріо-де-Жанейро (FERJ), після якого були обнародувані склад груп чемпіонату Каріоки 2011 року і розклад матчів першості штату. Жодних кардинальних змін в регламенті проведення турніру не сталося, і чемпіонат штату Ріо буде розіграний за тією ж схемою, яка діє з 2004 року. Учасники знову розділені на дві групи по вісім команд в кожній. Єдиною зміною стало те, що вперше за час проведення першості штату за нині чинною схемою розіграшу в одній групі зіграють Фламенго і Васко да Гама. Чемпіонат Каріоки-2011 візьме свій старт 19 січня. Перше классіко між Фла та Да Гамою відбудеться в рамках 4-го туру Кубка Гуанабара (першої частини чемпіонату штату), а матч Ботафого проти Флуміненсе буде зіграний в п'ятому турі. За підсумками групового турніру Кубка Гуанабара і Кубка Ріо по два кращі клуби з кожної групи вийдуть в півфінал, переможці якого поміряються силами у фіналі. У випадку, якщо один клуб виграє обидва турніри, Кубок Гуанабара і Кубок Ріо, то автоматично стане чемпіоном штату, як це було цього року, коли Ботафого виграв по черзі два етапи чемпіонату Каріоки і завоював чемпіонський титул. Ще однією зміною регламенту є той факт, що півфінали і фінал Кубка Гуанабара будуть перенесені у зв'язку з проведенням щорічного карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Крім того, зміниться назва обох етапів чемпіонату Каріоки. Так, Кубок Гуанабара іменуватиметься на честь Вашингтона Родрігеса, колишнього журналіста і тренера Фламенго, а Кубок Ріо стане носити ім'я Карлоса Альберто Торреса, чемпіона світу у складі збірної Бразилії і колишнього капітана Селесао зразка 1970 років. Що стосується заявки гравців для участі в чемпіонаті Каріоки 2011 року, то клуби повинні внести відповідні списки з їх іменами не пізніше, ніж за п'ять днів до першого туру Кубка Гуанабара, щоб вони могли зіграти в стартовому матчі за свій клуб. Крайній термін подачі заявок – передостанній день напередодні четвертого туру Кубка Гуанабара. Склади груп чемпіонату Каріоки-2011:

Група А - Фламенго, Васко да Гама, Амеріка, Боавіста, Волта Редонда, Амерікано, Резенде, Нова Ігуасу

Група В - Ботафого, Флуміненсе, Бангу, Мадурейра, Оларія, Макає, Дуке де Кашиас, Кабофрієнсе

Espíritu la Villarreal

2010-11-05T21:08:00.002+02:00

Регалії, титули, призові, рейтинги не мають значення. Є імя і є стиль - як писав Дмитро Джулай.Щось віддалене, на солідну відстань від повсякденних турбот про "результат" - Стиль, що зачаровує своєю багатогранністю. Імя, що є гарантією незабутніх емоцій…

У футболі було, є і буде чимало команд, що займали своє чинне місце в історії не тільки завдяки титулам. Як і ті, що залишилися у памяті попри те, що нічого не виграли. В Іспанії, такими командами за останні двадцять років були Барселона Кройффа і Реал Тошака у сезоні 1989/90, Депортиво Арсеніо Іґлесіаса і Сельта Віктора Фернандеса, Валенсія Ектора Купера і Вільярреал Мануеля Пеллегріні.
Можна було б згадувати ще, але мабуть поставимо крапку. Бо від Вільярреалу Пеллегріні лише один крок до Вільярреалу Хуана Карлоса Ґаррідо. А єдиною, найбільш правильною відповіддю на питання - Хто зараз демонструє найкращий в Іспанії футбол? є – Вільярреал, саме зараз. Після семи турів. Всього лише семи турів. Коли до фінішу чемпіонату ще тридцять один матч. Але ж йдеться зараз не про титули, а про стиль та імя. Стиль, що зачаровує своєю багатогранністю. Імя, що є гарантією незабутніх емоцій.

Ще двадцять років тому слово Вільярреал було не Ім’ям, а скоріш назвою скромного провінційного клубу, що борюкався там собі у Терсері та Сегунді Б. До другого дивізіону команда перебралася у 1992-му. Там упродовж п’яти сезонів закріпилася у середині таблиці. Можна лише припускати, що сталося б з Вільярреалом, якби у 1997 році у клубі не змінився б президент. Може, і зі старим керівництвом крихітний клуб (2500 проданих абонементів на стадіоні на 3000 місць) гідно тримався б у Сегунді. Або ж навіть зазіхнув зрештою на вихід до Прімери.

Достеменно відомо інше. З Фернандо Ройчем на чолі Вільярреал одразу пробився до елітного дивізіону. Одразу ж, щоправда, й вилетів. Але й миттєво повернувся. Вже для того, щоб стати Вільярреалом, яким захоплюються не лише в Іспанії. Вільярреалом, в якому, за словами Жоана Капдевіли, тобі "допомагають вирішити будь-яке питання, і водночас, тут немає тиску".

У цьому переконався і Мануель Пеллегріні, коли від найкращого в Іспанії президента клубу пішов працювати до собі ровесника, котрий, немов собака бліх, нахапався кредитів та "зірок".

До Вільярреалу Пеллегріні йшов на один сезон, а пропрацював п’ять. Чому ж Фернандо Ройч так не схожий на багатьох президентів інших клубів? Що відрізняє його?

Насамперед, мабуть, те, що він ніколи не очікуватиме результату, на який команда ще не здатна. Він радше терпляче робитиме все, аби забезпечити прогрес своєму клубу, але прогрес поступовий, логічний )) (прим. Гасяк О. С.)

"Оскільки грошей у нас не так вже й багато, то з самого початку ми мали досягти досконалості у кожному аспекті гри" — розмірковує Ройч. Йому, представнику родини, що завжди тісно була повязана з Валенсію, довелося насправді вкласти попервах чимало власних коштів, аби Вільярреал міцно став на ноги і зробив перші кроки до омріяної досконалості.

Сьогодні Вільярреал грає на стадіоні на 25 тис місць. Тренуються футболісти на клубній базі з девятьма полями, спортзалом і усім іншим що потрібно для нормальної підготовки та відновлення. Майже сотня хлопців віком від 11 років займаються в академії Вільярреала. Навчаються вони у коледжі неподалік, а решту часу присвячують футболу. Понад два десятки випускників цієї академії вже грають у перших двох іспанських дивізіонах. Ройч сподівається, що у найближчому майбутньому вихованців кантери буде у першій команді щонайменше 50 відсотків.

І заради підсилення академії, Ройч грошей не шкодує, бо розуміє, що за "готових" футболістів доведеться платити значно більше. Кілька років тому, коли молодіжну першість Іспанії виграв Альбасете, у Вільярреалі опинилося одразу сім гравців з чемпіонського складу.

До першої ж команди Вільярреал добирає гравців із не меншою дбайливістю. "Це гранди можуть дозволити собі помилятися, а ми — ні", — каже Ройч. "Ми не підпишемо контракт з гравцем, доки не зясуємо, як він тримає ножа та виделку", — підказує президентові Хосе Мануель Йянеса, котрий блукає світом у пошуках новачків( гол. селекціонер клубу). Однією з найбільш пам’ятних була для нього поїздка до Бразилії вісім років тому. Йянеса їхав дивитися форварда із Сан-Каетану, а повернувся у захваті від гри опорного хавбека цієї скромної бразильської команди. За шість років цей опорний хавбек став чемпіоном Європи у складі іспанської збірної. Тож подякувати "правій руці" Фернандо Ройча мала б уся Іспанія.

У перемогах національної збірної, до речі, люблять шукати "барселонський вплив" Звичайно, достатньо лише подивитися на гру Чаві з Іньєстою, щоб зробити такий висновок. І навіть не звертати уваги на те, як грав Вільярреал у сезоні, що передував Євро-2008. Збірна Араґонеса виросла не лише на каталонському ґрунті, яким би родючим він не був. Її тріумф готували і у Валенсії, і в Реалі, і зокрема у Вільярреалі. Готували увагою до кантери, увагою до певного стилю гри. Барса була найуспішнішим, але не єдиним представником цілої хвилі.

Якщо Ройч та Йянеса створювали стиль Вільярреала за межами поля, то суто футбольною складовою займалися дві не менш яскраві особистості. Тренер Мануель Пеллегріні та плеймейкер Хуан Роман Рікельме. Один із кожним сезоном шліфував гру команди, робив її дедалі різноманітнішою та вишуканою. Інший був символом цієї гри. Гри, що базується на творчості індивідуальній та колективній. Рікельме, певною мірою, підтягував команду до цієї гри власним прикладом.

Для провінційного клубу, що стрімко йде вгору, велике щастя покластися на такого гравця, як Рікельме. Але настав момент, коли рівень команди зріс настільки, що Рікельме перестав бути Вільярреалом. І ніякої трагедії для Хуана Романа у цьому не було. Навпаки, його внесок у це перетворення є просто таки величезним.

Ще у 99-му, Фернандо Ройч зробив призначення, на яке тоді точно мало хто звернув увагу. Одну, тодішню другу команду Вільярреала, очолив 30-річний Хуан Карлос Ґаррідо. Він ніколи не був професіональним футболістом і одразу присвятив себе тренерству. (У клубі регіональної Ліги "Пуйч" працював з 25 років). У 2001-му Ґаррідо очолив академію Вільярреала, і процес становлення стилю гри команди він вбачав зсередини. До того ж час від часу (2002-2004, 2007-лютий 2010) йому доручали працювати з новоствореним Вільярреалом Б, і саме Ґаррідо виводив цю команду спочатку до Терсери, а трохи згодом і до Сегунди.

Те, що стиль Вільярреалу вже викарбувався настільки чітко, що можна впевнено говорити про власне обличчя клубу, довела й робота Ернесто Вальверде у минулому сезоні. Його запросили замінити Пеллегріні, сподівалися на тривалу співпрацю. Але на це розраховували колись у Еспаньойлі. Хоча з барселонської команди Вальверде пішов зовсім з іншої причини.

У Вільярреалі він намагався змінити стиль команди. Не суттєво, але все-таки змінити. Вальверде прагнув прищепити субмаринам швидшу, інтенсивнішу, вертикальнішу гру. Виходила зовсім нова конструкція. Іноді вона не витримувала заданої швидкості гри й починала хитатися. Через це зявлялися проблеми у захисті. Свої ж моменти, навіть попри те що створювали їх регулярно, завершували часто ледь не похапцем.

Знадобився хтось, хто повернув би Вільярреалу "його" гру. Оскільки найкраще розумів про що йдеться саме Ґаррідо, Ройч без вагань перевів його до першої команди.

На старті цього сезону лише Реал Сосьєдаду вдалося "затоптати" підопічних Ґаррідо і розірвати хитре плетиво їхніх комбінацій. Але й сам Вільярреал підіграв опонентам, бо атакував замалими, як для себе силами.

Простувата манера гри суперника ледь не принесла йому успіх і у другому турі. Еспаньйол тричі за перші десять хвилин долав захист Вільярреала звичайними довгими пасами на хід Освальдо. Якби не Дієго Лопес, гості цілком могли б отримати комфортну перевагу. Те, що було далі, можна назвати справжнім початком сезону для Вільярреала. Це не був поривчастий а-ля Вальверде перехід у атаку. Це було crescendo таке притаманне Вільярреалу. Ретельний контроль м’яча, старанний вибір позицій для загострення атак, чудовий рух футболістів, невпинний пошук варіантів у безмежжі ігрових ідей.

Таким був Вільярреал і у всіх наступних турах. Вмінням читати та інтерпретувати гру захоплювали Борха та Касорла. Нарешті заспокоївся Нілмар і почав забивати зі звичною для себе регулярністю. Кожен матч знову нагадував про неймовірний ступінь утягненості будь-якого польового гравця у креативну роботу. У Аліканте, наприклад, лівий захисник Капдевіла забивав із двох метрів у порожні ворота після ювелірного флангового пасу низом правого захисника Анхеля.

Матч сьомого туру проти Хереса взагалі вийшов одним з найяскравіших у чемпіонаті. Перемога у ньому зробила Вільярреал лідером. Уперше в історії клубу. Цілком може бути, що Вільярреал, якому двічі довелося відігруватися, здобув би цю перемогу. Але ж це не його провина, що в Іспанії суддями стають люди з чайником зі свистком замість голови.

У Вільярреала немає титулів. "Нам передусім важливо бути серед лідерів, — казав Ройч два роки тому. — Усе інше залежить від факторів, які ми не можемо контролювати" Після того, як за 13 років Ройч із заштатного клубу з містечка на 49 тисяч мешканців зробив сьогоднішній Вільярреал", навіть шкода, що він ще не вміє контролювати геть усе. Бо такі президенти заслуговують на титули, як ніхто інший.

Водночас Вільярреал Ройча має дещо інше. Імя та стиль. А його гра переконує, що великий Борхес помилявся, коли казав, що не бачить "нічого шляхетного у людині, котра б’є по м’ячу".

* прим. - Гасяк О.С. - мій вчитель з логіки.

Aritz Aduriz Zubeldia . Baskonia talento .

2010-10-29T23:35:00.000+03:00

Коли Адуріс, виступаючи за "пуселанос" (прізвисько Вальядоліда) забив Алавесу 3 м'ячі в матчі Сегунди, на форумі баскської команди розвенулась жвава дискусія про те: "Та звідки взагалі взявся цей Адуріс"?. І, справді, звідки?

Аріц Адуріс (на слух щось арійське) народився в Країні Басків, в Сан-Себастьяні в рік 1981-ий. Один зі знавців що сиділи тоді на форумі (а можливо хтось з родичів) дав повну відповідь про те, хто є Аріц : " Hombre! Це парубок, який дебютував на "Сан-Мамесі", в складі Атлетика, але зіграв дуже мало і поїхав, коли прийшов на тренерський місток Ернесто Вальверде. Його не треба втрачати із виду, того дня, коли піде Урсаіс, і вони зрозуміють що з Аскорри не вийде нічого тямущого, ти ше мені розповіси, хто такий Адуріс". (вибачайте за трохи неточний переклад з цитати ельмундо, та всеж суть думаю ви вловили)

Відтоді пройшло 6 років. Тепер вся Іспанія знає хто такий Адуріс. Особливо ті, кого звуть воротарями. Говорять він одержимий голом. Але тоді, в 2004-му, так про нього ніхто б не сказав. Хіба що який-небудь гострозорий наставник Більбао Атлетик, філії "Атлетик Більбао" (і це не каламбур). Той матч у Віторії дістав нападаючого із забуття, в якому він перебував відколи поїхав грати за "Бургос" в Сегунді б (третій дивізіон). Історії властиво повторюватися. Всього через тиждень після хет-трика у Віторії, - два гола у ворота Тенеріфе. Відповідь тим, хто тоді порахував його хет-трик чистою випадковістю.

Адуріс виріс поряд з кращими представниками нового покоління баскських футболістів. У "Антігоко" він грав поряд з Хабі і Мікелем Алонсо, а також Артетою. Після юніорів він потрапив в "Аурреру" (Віторія), звідки скаут привіз його в Лезаму, на базу Атлетика Більбао.. Три роки, три тренери. Три матчі. Жодного гола. - Це усе що можна розповісти про цей період в кар'єрі Аріца.

"Три роки в Лезамі були незвичайними. Там тебе виховують не лише як футболіста, а і як людину. Я багато чому навчився там" - запевняє Адуріс.

Звичайно, після того, як дізнаєшся що таке на смак справжня Ла Ліга, опускатися в третій дивізіон здається тобі приниженням, не менше. Але Адуріс витерпів рік в "Бургосі" і зумів все ж вскарабкатися вгору, в Сегунду, а звідти - і в омріяну Прімеру. А тепер, практично під кінець кар'єри, на самий верх - в "Валенсію". Потрапити в гранд після стількох років мандрів.. Подібний маршрут вдавалося прокладати одиницям.

Шістнадцять голів в 36 матчах - показники Адуріса в "Бургосі". 20 голів в 46 матчах в Вальядоліді. 22 м'ячі по поверненню в Більбао (84 матчі). І просто блискучі 23 в 69 матчах за Мальйорку. Цей парубок точно знає найкоротший шлях до воріт, оскільки зумів досягти таких показників, виступаючи далеко не за гранди (а деякі клуби, його м'ячі і рятували від вильоту в Сегунду). У свої 29 він так жадає забивати, як небагато молодих. Що ж чекає його в Лос Чес?

Champions League. Day 3. Матчі Середи.

2010-10-22T23:26:00.003+03:00

ЛЧемпіонівська середа видалась ще видовищнішою за вівторок.

Інтернаціонале 4-3 Тоттенхем

При досить непоганій грі, домінуючи на полі, забивши 4 голи ще в першому таймі, другу половину матчу проти Шпор, команда Рафи Бенітеса перетворила просто таки на триллер, на її щастя з хеппі-ендом.
А могло б місце бути і взагалі сенсації, забий Леннон на 89-ій хвилині. Та всеж, правди ради, треба визнати шо Інтер як не як грав сильніше і більше заслужив в той вечір трьох очок.
Тепер трохи про головного героя матчу, тай скажем взагалі цілОго туру в ЛЧ - Гарет Бейл.
Наврядчи люди далекі до Англійської Премєр-Ліги люди, були до цієї гри знайомі з цим молодим, талановитим валійцем. А от бувалі експети по Англії просто неможуть нерозказати нам про його таланти. В 2007 перейшов з Саутгемптона в Тотнем, одразу потрапив в основу і проявив себе як забивний молодий вінгер. По справжньому заявляє про себе вже в цьому році - виконуючи неперевершені проходи флангом, віддаючи точні передачі. Поки, на оформленні хет-трику у ворота Інтера його блискуча карєра припиняється, та це лиш до чергового туру в АПЛ.
Короче я , як і всі інші прихильники його таланту, бажаю йому процвітання і дальшого прогресу, а там вже недалеко і заявка в збірну.

Твенте 1-1 Вердер

Всетаки незмогли голландці здолати впертого суперника. Хоч як би не помилися в обороні Мертесакер та Прьодль, але пробити двічі Візе команді Мішеля Прюдома невдалось, хоч як би там нестарався Тіендалі і КО. В складі гостей, особливо мабуть слід виділити молоду покупку бременців - Арнаутовіча, який окрім відмінної гри , відзначився ще й так потрібним Вердеру голом, фактично особисто розкатавши і реалізувавши гольовий момент.
Можливо, Твенте більше розчарований результатом, дозволивши Вердеру зрівняти рахунок наприкінці матчу в Енсхеде, але обидва суперники мають були задоволені нічиєю 1:1, оскільки вона всетаки залишила їм шанси на подолання групового етапу Ліги чемпіонів . Багато що вирішиться в повторному протистоянні команд у Німеччини 2 листопада. Після поразки від Інтернаціонале (3:4) на другому рядку квартету А з чотирма очками залишився Тоттенхем, який випереджає голландців та німців на два бали. Отже, зустріч між Твенте та Вердером на Везерштадіоні носитиме доленосний характер.

Шальке 3-1 Хапоель Т-А

У Шальке справи в бундеслізі йдуть не найкращим чином, тож Ліга чемпіонів стає для завсідників "Арени Ауф Шальке" чи не єдиною віддушиною. У попередньому турі гельзенкірхенці здолали лісабонську Бенфіку, цього ж разу прийшла черга тель-авівського Хапоеля. Причому свій надсерйозний настрій господарі продемонстрували вже на третій хвилині, коли, власне, й відкрили рахунок. Відкрив його легендарехо ала мадрідо Рауль Гонсалес Бланко - жива легенда сучасності. Так, саме так і ніяк скромніше тепер про Рауля говорити єресь, він побив рекорд Герда Мюллера по мячам забитим в ЛЧ ! VISCA RAUL ! BRAVO EL MAESTRO !
Скромніше, але в контексті самої гри ніяк не менше заслужив на похвали ще один іспанець, ще одна покупка Гельзенкірхенців - Хурадо. Просто шикарно відігравши свою позицію, він ще раз довів своїм "друзям" в Мадриді , шо дарма кольчонерос зтупили з його продажом.
Хапоель при всіх свох талантах, всетаки не зміг дати рівний бій Шальке у них в логові. Команда Магата просто таки перекрила кисень нападникам суперника, накривши при цьому центр поля, широко та масовано атакуючи ворота Вінсента Еньєми.
Результат по грі, і ще раз вітання рекордсмену, легенді спорту і просто гарній людині , Hala Raul !

Ліон 2-0 Бенфіка

Три перемоги у трьох поєдинках - це дуже непоганий результат. З кожною грою Олімпік стає все сильнішим, набирає оберти перед плей-офф, як впринципі ми це вже звикли бачити . Дуже важливо, що команда продовжує вдосконалюватися. Ліон, особисто для мене один з еталонів команди без фінансів зате з душею, клуб, де молодь перш за все, де кують гучні успіхи не з золота а з простого матеріалу шо є в наявності, скромно але елегантно - це Франція, C'est un Lyon.
Звісно, буде нелегко здобути перемогу на Да Луш, де португальська команда матиме підтримку власних уболівальників, тож дуже добре для Олімпіка, що всетаки вдалось здобули три очки на Жерлані. Так, відчувалася деяка втома після недільної гри із Ліллем, але всеж навіть попри це, команда Пюеля показала видовищну гру і купу яскравих моментів біля воріт суперника, за що їм і велике дякую.

Глазго Рейнжерс 1-1 Валенсія

Уолтер Сміт нездивував, обравши оборонну тактичну розстановку 5-4-1, де роль єдиного форварда виконував колишній кельт Кенні Міллер. Валенсійці ж напередодні гри залишилися без Мігела і Хоакіна, які зазнали травм у суботньому матчі Прімери проти Барси. Тренер гостей Унай Емері ж, вирішив шукати щастя у нападі, зробивши ставку на атакуючий тризуб Пабло - Аріц Адуріс - Хуан Мата, яких з глибини повинен був підтримувати колишній плеймейкер Рубіна Алехандро Домінгес. Пристрасті на полі вирували серйозні, кожна з команд неодноразово могла вийти вперед. Папач зі штрафного ледь не вразив дальню дев'ятку, потім у порожні ворота не влучив крайній захисник Річард Фостер. У Валенсії ж вигідний момент для взяття воріт змарнував Роберто Солдадо, який вийшов на заміну. У кінцівці Рейнджери діяли значно активніше за суперника(навідмінно від початку гри, який левантійці виграли без питань) , але рахунок на табло так і не змінився. Ну про героя-антигероя, бідного Моріса Еду ви вже знаєте ), нічого нового недодам.

МЮ 1-0 Бураспор

Шикарний гол Нані, більше нічого відмітити. Рядова, в півноги, перемога манків на Олд Траффорд, які після цього матчу розташувались на вершині своєї групи.
Тим часом команда Ертугрула Саглама залишилася на останньому місці в групі, досі не набравши жодного очка. За словами аргентинського півзахисника Бурсаспора Федеріко Інсуа, гостям не вистачило наполегливості: "Команди на кшталт МЮ не дають часу на перепочинок. Якщо ви пропускаєте гол, то ситуація стає зовсім важкою. Ми планували зіграти на контратаках, намагаючись здобути перевагу в момент втрати м'яча господарями. Але гол у наші ворота на сьомій хвилині сильно ускладнив завдання. Позаду три матчі, в яких ми не забили жодного м'яча і не набрали жодного очка. Однак у нас є нагода набрати дев'ять балів в останніх зустрічах, і ми маємо намір зробити це".
Ну щож, як це буде виглядати ми вже невдовзі побачимо..

Панатінаікос 0-0 Рубін

Черговий матч групового етапу Рубіну довелося проводити проти команди, яка в двох стартових зустрічах пропустила сім голів і забила один. Одначе саме господарів слід було визнати фаворитом поєдинку з чинним чемпіоном Росії. Грати з греками на виїзді - не подарунок, про що не раз заявляли казанці напередодні афінського протистояння. Невипадково Курбан Бердиєв приберіг зіркових футболістів атаки - Карлос Едуардо та Обафемі Мартінс залишилися в запасі. На місці єдиного форварда зявився Сергій Корніленко. Білоруський нападник і створив перший доволі небезпечний момент біля чужих володінь. Після навісу з кутового він пробив головою з лінії карного майданчика і мяч пролетів поруч зі стійкою. До того моменту спливала вже 24-а хвилина. Гра не була багата на гольові епізоди, команди не квапилися, вдаючись до позиційних атак. В такому ключі з невеликою перевагою Рубіна пройшов другий тайм - нулі як на мене повністю відобразили реальну ростановку сил в той вечір, Грекам непідсилу було розколоти доволі вюнкий Рубін, а казанці в свою чергу просто нездатні були забити, хоча моментів для того мали.

Барса 2-0 Копенгаген

Майже без проблем.
Перемога чисто на класі. Неможе поки Копенгаген тягатись на Капм Ноу з Барсою - це факт і всі це розуміють. З задачею небагато пропустити і навязати хоч якусь боротьбу підопічні Сольбаккена справились.
Варті уваги події почали відбуватися на полі зі стартовим свистком арбітра. Давід Вілья, який пообіцяв відкрити в рахунок матчі, міг втілити задумане в життя вже на третій хвилині. Щоб вразити ворота Юхана Віланда, лідеру збірної Іспанії не вистачило якихось міліметрів. Отримавши передачу від Мессі, El Guaje з розвороту зарядив у поперечину. Незважаючи на те, що каталонці велику частину часу контролювали хід матчу завдяки диспетчерським талантам Андреса Іньєсти, підопічні Сольбаккена всеж частенько огризалися. Команда відмінно виконувала план свого наставника на гру і при кожній зручній нагоді проводила різкі контрвипади. В цілому, гра копенгагенців послужила непоганим зразком того, як можна гідно протистояти блауграні на Камп Ноу.
Між тим, герой матчу Мессі почав пристрілку по воротах Віланда, небезпечно пробивши головою з близької відстані, однак кіпер Копенгагена був на місці. У наступному епізоді аргентинцеві пощастило куди більше. У скупченні гравців Іньєста видав Мессі ювелірну передачу, і останній виконав зразковий удар з-за меж штрафної зони - 1:0 і 28-й гол Лео в 47 іграх Ліги чемпіонів.

Трохи пізніше відмінний шанс відзначитися на табло втратив сам Іньєста: він ефектно розібрався з Мартіном Вінгором і Клаудеміром, але пробив повз ціль. Всі шанси покарати господарів за марнотратність мали Сезар Сантін і, особливо, лідер атак данців Дам Н'Дой.

Після того, як черговими моментами не скористалися Алвес, Мессі і Вілья, фатальною для дружини Пепа ледь не стала 67-а хвилина. Н'Дой, відтіснивши корпусом Карлеса Пуйоля, завдав класного удару у верхній кут, і, якби не поперечина, бути б голу. Добивав Сантін, та на щастя кулес, запустив м'яч у небеса. В іншому епізоді барсу виручила вправність Алвеса, який кинувся під удар Крістіана Боланьоса з п'яти метрів. Розв'язка настала в доданий час, коли в гармидері біля воріт Віланда найспритнішим виявився в'юнкий Мессі.

2-0 і Барса одноосібний лідер своєї групи.